В наведених фрагментах так Менар, а ще яскравіше Леся, уникає всіх теологічно-мітологічних елементів оригіналу. За це з усією силою і прозорістю промовляють до нас саме поетичні елементи гимнів, в нашому випадку поезія Вогню, — як
* Агні — вогонь. (Пояснення Лесі Українки в «Стародавній іс. тори східних народів» ).
687
збір поетичних порівнянь і метафор. І знову стрічаємо ріж-ницю в сприйманні метафори. Для нас це тільки поетичне уна-гляднення „з'явища вогню", як наприклад в образі „червоної гриви розвіяної у вітрах летючого коня", чи численними іншими. Стрічаємося з подивугідним багатством поетичної уяви і ві-зії поета. Але це все для віруючих є наближенням до пізнання Природи, себто Істоти Вогне-Бога, у його многопроявності і многовидимості. Питанням сприймача світу й Божеств займаюся в моїх працях і студіях Гимнів Риґведи. Тут відмічую, що навіть суто-поетичний зміст Риґведи має інший зміст в системі світогляду нашого сьогодні чи віруючого часів Риґведи.
Ще яскравіше виступить ця ріжниця між з'явищсм і його Бого-істотою в черговім гимні присвяченім Богові Індрі. Пояснювальне слово „Бог" уживане мною часто для підкреслення Богоістоти назв ужитих для Богоокреслення є насправді зайве. Подаю це тільки для підкреслення цього змісту для західнього читача. Агні, Індра, Варуна, Сурія належать до кляси істото-понять, що звуться в оригіналі ДЕВАС, а це означає, якщо можна осмислити це значення в невірному перекладі — СВІТЛИСТІ, або Світлоістоти. Всі вони споріднені саме їх Світлометафі-зичною Природою, а рівночасно є вони Космічним Явищем Світло-Істоти в її многопроявності і многовидності, а по суті Єдиної в Істоті. Тут знову схематично-понятеві і значенево-слов-ні способи думання модерної людини стають у гострій перешкоді для зрозуміння сутности „Світлистих" або Божеств ста-ринного світу.
Стрінемо в черговому гимні найпопудярнішу і найрідні-шу із тих Світло-Істот, а саме Постать Індри, який являється національно-расовим Богом індійських арійців. Це Божество є і було почитане під ріжними назвами в усіх індоєвропейських народах. Індра — це Змієборець усіх індоєвропейських вірувань і мітологій.
Оригінал гамну вичислює численні його геройства, але докладніше спинюється на найважнішій його перемозі над Драконом, в оригіналі АГІ, що має теж інші назви, з них найбільше відома назва Вритри.
Епітет Індри як Поборника Вритри, — „ВРИТРАГАН" — стрічаємо в староіранському пам'ятнику Авести у словоформі „ВИРИТРА-БГНА". Це тільки одне із яскравіших засвідчень старинности культу Бога-Змієборця, Бога Визволителя Рік і
Вод, Бога Поборника Теміні.
В наведеному гимні стрічаємося однак із високорозви-неною теологією феномену Боротьби Світла із Темінню. Боротьба із Драконом Вритрою стається тут Космічною Боротьбою. Темнота Хаосу панувала над Всесвітом. Прапотвора була Зло-З'явою, що темними силами своєї Магії панувала над Всесвітом. Тут мимоволі насувається подібність цієї концепції до панування зловісної ТІЯМАТИ над світом Богів у асирійсько-вавилон-ській мітології. Але такі порівняльні ствердження вимагають глибшої і довшої аналізи.
Тут стверджуємо, що Індра, вбивши Прапотвору, тим самим зміг зродити Сонце, Небо і Ранок. Світ Світла повстав через перемогу Світло-Володаря. Його Світло і Світотворча Потуга втілена в його Громовницю. Громи родять Світло і Потугу. Це щоденне спостереження, зокрема сильне у підтропічних зонах, осмислене тут як Космічна Сила, свідома і світотворча.
В рішаючому моменті цього Космічного Бою Індра мусив сам втілитися у свою Громозброю. Він став віссю цієї Гро-мозброї, „малий, як кінський волос". Громовницю Індри — Ваджру — уявляли собі як подвійний Тризуб. Середня його вісь символізувала „вистріл", що пробивається між двох рамен, а далі чотирьох рамен пізнішої „клясичної" Ваджри. В цьому гимні стрічаємо преглибоке метафізичне утожсамлення цієї Осі із самим Божеством. В цій бо Осі зосереджується вся його Потуга до вирішального удару, смертельного для ПРАПОТВОРИ.
Стрічаємо тут теж один із найвчасніших мітів про втілення Індри. В пізнішому Брагманізмі знайдемо дев'ять „кля-сичних" втілень Вішну, із яких кожне рятує світ і людство від смертельної заглади. Ця мітологія в добі Риґведи має своє пра-джерело у втіленнях Індри, як наприклад у Сокола, що здобуває з небес галузку Соми, чи теж втілюється в численні постаті віщунів і героїв. Тут творча мисль віщунів сягає дуже глибоко у Сутність Світло-Світу, вбачаючи його основу саме у Громов-ниці Індри. Звідси розуміння Індри Громодержця, як Володаря Богів, як Праджерело Світло-Світу. Паралелю до цього культу знаходимо в культі Перуна-Громовержця в Україні в добі її лицарського героїзму.
Було б неможливим зрозуміння цього гимну без Ідеї Втілення Індри. Однак дотеперішні дослідники виразно не розуміли цієї ідеї, ані теж цього гимну. Для них було незрозумілим, що Ідея Втілення Бога, зокрема втілення в Людину є праста
689
ринною і стрічаємо її всюди в мітологіях пов'язаних із прото-індоевропейською стадією культури і віри. Це отже спільна спадщина протоіндоевропейської релігії. Далі ця одідичена мі-тологія набирала ріжної закраски чи конкретизації в ріжних родинах і галузях. її сліди стрічаємо виразно ще в староукраїнських билинах.
Вперше в історії перекладів Риґведи впроваджую таку інтерпретацію цього гимну, а зокрема його 12-ої стрічки. Ширша аналіза, як теж численні порівняльні аналогії вимагають окремої праці. Але вже тут, у пошані для духовости Лесі, впроваджую це розуміння улюблених нею гимнів. Не можу теж просто із методології досліду не спинитися над відношенням її перекладів до самого оригіналу. Роблю це з надзвичайною приємністю, бо Леся відчула глибші зложжа старинної мудрости в цих гимнах і тільки жаль, що Драгоманів не міг вказати їй на дальші джерела для її пробудженого ентузіязму.
Однак ми вже знаємо, що знайомство із світом Риґведи, зокрема із ясних коментарів до наведених гимнів в „Історії" Менара, — які тут трудно навести в цілості, залишили тривалі сліди у її світогляді і поетичній скарбниці.
Пригляньмося отже з черги версіям цього гимну з Менара в Лесі і моєму перекладі. Повний зміст цього надхненного гимну є трудний. Описана тут боротьба є синтезою кількох мі-тів. Це все було безпосередньо доступне для духовости віруючого Риґведи. Він відчував тут вітер нових ґенезійських об'явлень. Повне вникнення у цей світ можливе тільки у основних студіях. Звідси наші перекладачі, Менар і Леся, сильно скорочували цей найцінніший зміст релігіотворчого гимну.
ГИМН ПРО ПЕРЕМОГУ ІНДРИ НАД АГІ [R. V. 1, 32]
Маю співати про ту перемогу, що вчора одержав Індра-стрілець. Переміг він Агі, розділив усі хвилі, визволив він з гір небесних потоки... І ринули води... Як до обори корови біжать, так летять вони в море... Індро! Подужавши первістня хмар, ти розбив єси чари тих чарівниць, народження дав сонцеві, місяцю й зорям! Перед тобою твій ворог зника... Індра вдарив на Вритру, то ж найхмарніший був ворог. Потужним смертельним
перуном
690
він йому тіло розбив. Мов підтяте сокирою древо, долі простягся Агі. Наче прорвана гребля, лежить він, водами вкритий, а там тії води утішили серце, Врітра колись їх держав у своїх величезних обіймах, отже, Агі подоланого давлять вони і стискають. Кидають вітри турботні, буйні тіло Вритри, і води топлять його, він тепер гака річ, що і назви нема їй!.. Сон, вічний сон покрива тепер ворога Індри!..