Не помагали в цім жорстокім бою.
Аж сам Ядром Ядерним Ваджри стався
І — по віки вічні — Темінь розгромив. 13.
— „Чи вб'є Людина так як ти Зміюку?" —
Печаль заплелась в серце Переможця.
Бистрим Орлом ти піднявся до Неба,
Над сотню рік, щоб Натхнення добути. 14.
Над кочовим він і осілим людом,
Над лагідним і хижим сотворінням, —
Уcix народів Володар Пресвітлий, —
Мов вісь у колесі, — Ядро Всесвіту! 15.
Є в Ригведі низка прекрасних гимнів до Бога-Сонця, що еться СУРІЯ і є мужеського роду. Ці гимни більше прозорі і
зрозумілі самі в собі подібно як гимни до Утрені. Вони осяяні у змісті і виражені в надхненних поемах.
Подібно як у світоз'явищі Вогню маємо до діла із світо-з'явищем Сонця, себто його безпосереднє видоз'явище, побіч і нерозривно поєднаної Бого-Істоти як його сутности. В цій своїй онтологічній сутності він носить назву САВІТАР, себто ОЖИВЛЮВАЧ, а навіть Запліднювач.
Сурія-Бог не є отже простим утотожнснням сонця як астрономічного з'явища на небі в вузькій матеріялістичній інтерпретації нашого модерного щоденного думання. Сурія-Бог має свою мітологію і свою визначеність у системі релігії Риґведи. В наведеному гимні він є Сином АДІТІ, себто БЕЗКОНЕЧНОСТИ І ВІЧНОСТИ, із якої виринає Світло-Світ у численних Божественних Аспектах. На нижчому рівні світопізнання їх бачить людина як ріжні Божества, а на вищому, в самій Риґведі наголошеному прозрінні, бачить віщун, що це є ріжні слово-назви і слово-визначення тою, що є ОДИН.
Аналізу слово-назви СУРІЯ і СОНЦЕ, які є споріднені і походять від одного пракореня, знайде пильний читач у моїй праці п. з. „Найвище Світло".
Саме ж читання наведеного тексту Менара і Лесі дальших коментарів не вимагає.
ГИМН ДО СОНЦЯ [R. V. 1, 50]
Сонце святе, що все віда, встає перед поглядом світа, коні блискучі несуть йог,о. І перед сонцем, оком світовим, зникають, як злодії, темрява й зорі. Промені, наче палкії вогні, освітили живучих. Сурія, прудкий їздець! ти нам світло приносиш, сяєвом неба сповняєш! Перед богами ти сходиш, перед людьми, перед небом, всі бачать тебе і дивують. Ти очищаєш, від лиха борониш! Ти світлом вкриваєш землю і люди, а небо й повітря ти ним заливаєш. Міряєш ночі і дні, споглядаєш створіння наземні. Сім ясних коней твій повіз везуть, о Сурія, боже! Боже-споглядачу, маєш вінець ти з проміння над чолом, їде твій повіз, сім коней упріг ти у ярма окремі. Вглядівши сяйво твоє, що блищить після темряви ночі, падаєм ниць: ти найвищий з богів! Ти найкращеє світло!
693
О доброчинець, зійшовши сьогодні високо на небо, тугу з серденька мого прожени, а з лиця мого блідість. Кидаю блідість пташкам лісовим, щоб мені не марніти, а жовтяницю на жовтії квіти я кину. Син Адіти встав потужний, — він ворога мого поборе! Сам же не маю я сили змагатися з лихом жерущим.
Одним із вершинних досягнень ведійської філософської, онтологічної мислі є преславний Гимн Сотворення, із книги десятої гимн 129, також відомий під назвою „Гимн Параматма-на", себто Гимн Найвищого Духа.
Своїм змістом він належить уже до релігійно-філософських і онтологічних трактатів Упанішад, себто Знання Таємного, а також до Брагманів, себто текстів Священного Пізнання.
Сам собою цей гимн вимагає цілих томів порівняльних трактатів в історії релігії і філософії світу.
Або...
Можна його читати і дозволити йому пробудити в нашій душі ці творчі інтуїції, які він собою збуджує і які дали почин цілим системам філософії, а зокрема онтології і метафізики, у вужчому значенні наближеному до психологічної метафізики європейської філософії. Може саме тому цей гимн здавався більше зрозумілим для європейського мислителя і тому найбільше відомий, j6o наведений в усіх історіях санскритської літератури, релігії і філософії. Його інтуїтивно-суґестивна сила і превисока поезія філософії дає нам, однак, тільки ілюзію його філософського зрозуміння. Бо вже перше окреслення чогось невідомого, чогось первісного, чогось між буттям і небуттям є свідоцтвом логістично вишколеної думки, яка знає оригінальну методу дефініції через виключення двох інших меж обсягу. А далі ціла онтологія і філософія самої релігії. Бо ж Боги є для автора гимну „поцейбічні", себто повсталі в процесі Космо-творення Найвищого Духа.
Однак я не маю змоги вчинити тут нічого іншого, як доручити його вдумчивості, вникненню й натхненню читача.
Переклад цього трудного гимну є досить близький до оригіналу. Він наведений у Менара й Лесі без звичайних-в інших гамнах скорочень. Такий він суцільний у собі, що не дасться із нього вийняти „ніже тієї титли"
Мій власний переклад був оголошений в одному з видань „Ордену", а також у польській мові, як один із найранішит гимнів мого дослідження на Університеті у Львові.