694
ГИМН ДО НАЙВИЩОГО ДУХА ПРАМАТМА [R. V. 10, 129]
Як не було ще нічого: буття й небуття, ні етеру*, ні неба,
що покривало усе те, чого не було ще?
Де було скрито таємне? У хвилях? В безодні?
Смерті й безсмертя тоді не було; і ніщо не ділило
темної ночі від ясного дня, і жило тоді тільки
«Все» неподільне, а в ньому ніщо не жило.
Отже, і все, що було. Його темрява крила,
мов океан, безпросвітна. І «Все» було скрите глибоко,
скрите в самому собі, і вродилось воно, і зростало
під своїм власним теплом. Тож найперше кохання
«Все» пройняло, бо кохання — духовного світла первісток.
В думці міркуючи, мудрії Ріші** почули той зв'язок,
що то єднає буття з небуттям. Але де ж був той промінь,
що то побачили Ріші? Чи був він вгорі, чи в безодні?
Впало насіння, і сили зродились; внизу — народження,
сила і воля — вгорі. Але хто теє знає?
Хто ж нам повідав те, звідки взялися світи всі безкраї?
Адже пізніше, ніж тії світи, всі боги народились.
Хто ж може відати, звідки пішло все? Хіба тільки той сам,
з кого повстали безкраї світи, — чи створив він,
чи не творив їх, — він бачив усе з високості,
він певне знає усе; а може, і він не відає?..
Вибір фрагментів із Риґведи закінчується благословеннями померших у похоронних обрядах. Треба глибоко склони-ти голову в пошані перед достойністю і благородністю цих гимнів.
Похоронний обряд і вірування із ним пов'язані є свідоцтвом культури народів. Після тисячоліть ще тільки могили засвідчують про жителів нашої планети і про їх уяву про життя посмертне.
Вже від часів протоіндоевропейської спільноти народів стрічаємо два типи поховань: землепокладення із надбудовою могили та тілоспалення, мабуть пізніше.
На теренах і в часі Ведійської культури стрічаємо оба ці типи поховань, подібно як і на теренах України. Оба вони мають свої похоронні гимни й благословення.
* Етер — повітря. (Прим. Лесі Українки).
695
Згідно з усіма арійськими віруваннями Душа Людини відділюється від тіла. Тіло вертає в землю, чи спалюється і так сполучується із елементами світу, а Душа іде далі до Світу Батьків і Богів.
Живуть там ті,
„ ... що одважні були на війні, що померли славутні, ... що чинили добро, що любили його й боронили, ... "
Вони творять СТОРОЖУ СОНЦЯ.
Світом Духів Предків завідує Бог Смерти ЯМА і Варуна
— Бог Відвічного Добра і Права. Це вже розвинені і спеціялі-зоваиі концепції із первісного Неба, як Космічної Країни Сварога — „Сварга". Ця основна концепція підлягала дальшому розвиткові й уточненню долі посмертної душі. Це її посмертне життя і доля розглядається в Упанішадах, себто Знанні Таємному, недоступному для профанів.
Після деякого часу перебування в Країні Предків Душа Людини повертається на землю і втілюється в нове життя. Ця наука про втілення і перевтілення є характеристична для Індії, хоч стрічаємо її в інших кругах індо-европейських вірувань, яскраво виражених у вірі друїдів.
Дальша доля Душі в її новому перевтіленні залежить від нагромадженого нею Добра і Заслуги. Ця незрима сила так і зветься в пізнішій філософії „Адриштам" — себто „Невидиме"
— а означає Невидиму Силу Долі. Вона буває негативною і доводить людину до заблудів, терпіння і неволі, як кару за минулі провини супроти Права і Віри Предків.
Відчуття чи зрозуміння цієї Сили Долі стрічаємо в Шевченка в його містерії „Великого Льоху". Родяться два Івани. Один із них воюватиме за волю, а другий буде катам помагати. Це вислід попередніх заблудів і вини історії. Це відчуття Шевченком правди про понадіндивідуальну долю Душ і Націй, як висліду їх попередніх втілень.
Зміст цих безсмертних фрагментів вчення Риґведи про безсмертність Душі Людини передає Леся достойним пророчим словом. Виїмки підібрані Менаром є майже суцільним перекладом Риґведи у відповідних її місцях. Подаю, отже, переклади Лесі без інших наведень. Вони зрозумілі самі в собі і в такому виді увійдуть у скарбницю української духовости.
696
ПОГРЕБОВІ ГИМНИ І
[R. V. 10, 18]
Все має чергу свою: по житті і смерть приходить. Хай же сей поклик, що ми до богів посилаєм тепера, буде почутий. Ми ж будьмо веселі, танцюймо, будьмо щасливі і дбаймо, щоб довше прожити. А від помершого долі я бороню всіх живучих, хай в його путь жаден з люду сього не відходить, хай всі живуть по сто літ! Міртйо* в яму закиньмо. Жінко, іди в ту господу, де маєш свій вік доживати. . В дітях, що він полишив тобі, знайдеш небіжчика свого. Ти була гідна дружина тому, з ким навік заручилась. Сей сагайдак у руках у помершого — міць наша, сила