Але хто ж цей кат, що до нього звертається Ольжич.
Це той, що сіє тьму, той, що сіє зло між людьми, той, що проливає праведну і невинну кров. Це Цар Злочину, це Автор Зла. До нього говорить Олег:
„ Ти, що сієш тьму і зло між люди, Кров невинну, праведну ллючи, Шли удвоє всі твої облуди До мойого ложа уночі.
Хай гарцюють по кутах кривляки. Кров і піт спиваючи мені. Щоб пустили тільки посіпаки Катерину Діву на стіні. "
(Ольжич)
Яке наївне було б питання, чи справді тріснуло в кусочки мученицьке колесо Св. Катерини в Александрії. Чи справді небеса вмішалися в її муки.
Таке рішення Святого Лицаря розриває не тільки марне колесо тортур Св. Катерини. Від такого рішення дійсно розривається куди сильніше колесо, на якому мучать Велику Мученицю, ту Єдину і Святу, що за неї Олег прийме муки і мученичу смерть.
І чим була би марна фізична сила потрібна на те, щоб розірвати колесо тортур в порівнянні із цією громовинною потугою, що ось гримить громами священного обурення і гніву в душі Святого Лицаря. Так, небеса вмішуються в людську історію. Чудо докопується саме в душі лицаря. Людське серце є мужнє і велике. Сила, що розірве колесо, це його визов пеклу, це зрив до борні на смерть і життя проти Царя Злочину і його земського панування.
Душа розпалена натхненням, груди повні незнаної сили, горло і повіки сповнені слізьми і щастям і... оте безмежне по
710
чуття сили, що може протиставитись наймогутнішим тиранам світу, ... ці громи лицарського рішення, ця сталь непохитної волі, — це є та божественна сила, що розриває колеса земських тортур, ярем, тюрм і довговічної неволі.
Це є та сила, що здивує тирана і похитне його у його гордині і жорстокості.
Це є та сила, що буде прапором і дороговказом для нації. Не тільки марне колесо розірветься, але впадуть мури величезної тюрми народів.
„Божа благодать, що сходить на прапори народу чи війська, виключаючи кождий сумнів, — це те головне, що рішає про перемогу... " — так напише Ольжич — член Проводу OУH у статті п.з. „Українська історична свідомість. Пробоєм 1941 р."
Починаємо розуміти зв'язок цієї поеми не тільки із долею самого Ольжича.
Для накипілої святістю і розпаленої натхненням душі лицаря, навіть картина на стіні викличе його повне обурення. При всій неясності, яку залишає поема, де кінчиться візія скомпонована поетом, а де починається правдива візія ясновидючого, — є один елемент в поемі, який носить безсумнівні познаки правдивої візії: — це нагле і несподіване вкомпонування себе самого в сюжет образу: Це той факт, що у візії, чи у дивно виразній поетичній інтуїції, Ольжич побачив себе прикованим до стовпа в тій самій картині мучеництва.
Той елемент саме я називаю зустріччю із долею. Його відповідь на цю ситуацію називаю сотворенням своєї долі. Здається, що найтемніший матеріялістичний скептик, повинен би цей зв'язок побачити.
Ольжич відповість на те саме питання правдивим і дійсним рішенням у найбільш дійсній і жорстокій борні, коли то два кати будуть боротися над закованою Мученицею, щоб заволодіти нею для себе.
Ні, ні, ні, не було в історії світу ситуації більш драматичної і трагічної водночас.
Льогенгрін, — Лицар Святого Ґраля, — що боронить прав покривдженої вдови, приїхав на сцену на білому лебеді немов на легкий турнір, немов тільки на спортовий попис, — але не на справжню борню героя, що стрічає у світі переможну і тріюмфуючу силу Насильства і Зла.
Благородний є бій лицаря на лицарському турнірі і на театральній сцені, де зберігаються усі правила етикети і всі при
711
писи турніру. Але як окреслити бій прикованої до стовпа жертви, що стрічає віч-на-віч переможну силу своїх катів. А ці кати вже не боряться за те, щоб побороти противника, кинувши його об землю, бо він уже зв'язаний перед ними і не може ніяк боронитися. Борня, що тут ведеться, іде за душу і за духову силу. Чортам потрібний їх повний тріюмф над душею, щоб виправдати чортівську ідеологію, що саме брутальна сила, і тіль-ки брутальна сила, е найбільшою моральною вартістю на світі, їм потрібне повзання перед ними духово сильних, щоб доказати, що фізичне насильство є джерелом влади і права на світі.
Якби раз тільки, хоч один раз на світі, їм доказати чином, що це неправда, тоді їх віра в себе самих, їх самовдоволення, їх чортівський тріюмф буде захитаний.
Ідейно-моральна непохитність виявляється, отже, дійсною і найсильнішою зброєю на світі. До цієї зброї і до такої ідеології сягає Ольжич у цьому моменті свого життя.
Тут Олег вирішив свій шлях. Тут він вирішив, що йому робити, коли побачить Мученицю у найбільш трагічній ситуації в історії людства. В обличчі двох ворогів, кожному чортові окремо він кине в зуби ту саму відповідь морально-ідейної не-похитности. Якби затінювала коли-небудь тінь диявольської хитрости ідеології Макіявеллія, чи його епігонів світовідчування чи ідеологію Ольжича, то слід ствердити, що в цьому моменті ця тінь мусіла б остаточно розвіятися. Ольжич не покориться брутальній силі, ані не визнає, що насильство є джерелом права чи правди. Коли б він вірив, що в житті перемагає виключно брутальна сила і що немає ніякої моралі крім бандитського/ права насильства, чому ж тоді лізти чортові в зуби. Як має Чорт силу, хай мучить Чорт Мученицю; яке діло до цього про^ хожим, що проходять попри картину намальовану на стіні. От і все, картина на стіні, чи із дійсности. Чого зворушуватися.