Рішення Олега є питанням ідеології і віри. Тільки найчистіший ідеалізм і посвята Лицаря могли подиктувати йому його поставу і його вчинок. Вчинок Ольжича не був для нього предметом хитання чи сумніву. Він не просить Бога навіть, щоб відвернув від нього чашу його великомучеництва. Він не відкидає своєї борні разом із усіма священними ідеалами його життя і душі .Постава і ідеологія святого лицарства так Органічно спаяна із його душею, що на хитання немає там місця. Не буде там місця на хитання і підчас його дійсних тортур у німецькій катівні. Те, що він пише, є правдою. Саме тому йому дано переживати в цих двох днях натхнення святости. Це благородне почування не дається ані жуликові, ані бандитові. Воно дається людині, що справді досягнула безособової чистоти своєї дії. Присутність цього почування в людській душі є само для себе доказом її святости.
Логенгрін, Парсіфаль, Арджуна, чи Князь Незламний не могли би приняти кращого рішення, якби побачили той самий образ Великої Мучениці, що його носив у своїй душі Олег.
Але ж ці всі постаті, це тільки людські ідеали. Це герої на сцені чи в уяві поета.
Святий Лицар Олег — це дійсна дійсність української національної епопеї, написаної кров'ю мільйонів Лицарів.
Борня Олега стає фрагментом великого космічного бою Ясного Лицаря Сонця проти Царя Зла і Теміні.
Олег творить свою власну ідеологію і живе нею і для неї. Цій ідеологи дає він вислів у своїй поезії. Саме це я мав на увазі, коли говорив про органічну єдність Ольжнча-поета і Ольжича -члена Проводу OYH. Він не перекладав програмові штампи на мову своєї поезії. Він сам писав нову і кращу програму OYH у своїй поезії. І цю свою власну поезію він здійснював у OYH. Він не перекладав публіцистики на мову поезії, але він перекладав свою поезію на мову своїх чинів. Із мови своїх чинів і своєї духової правди він писав потім програму OYH. Ця ділянка вимагає однак окремого досліду, що виходить поза намічені межі цієї праці.
Олег визвав на борню ціле пекло. Відважно і героїчно стає на прю проти Царя Зла і Теміні. Та сама постава характеризує борню Шевченка. Найтяжчі питання онтології і есхатології в'яжуться із питанням Зла. Тут не можемо їх навіть за-торкнути.
Олег не був Ілюмінатом. Він не знав ані правдивого імени Автора Зла, ані його природи. Тим більше треба дивуватися, що відповідь пекла прийшла так скоро. Три роки, це дуже короткий час у есотеричній магії. Цей дивний факт дасться пояснити тільки величезною силою бойової святости Лицаря Олега. Його душа була вільна від кармічних обтяжень. Навпаки, він мав за собою величезний скарб кармічної сили добра. Він здійснював чисту дгарму.
Не довелося довго ждати на відповідь пекла. Бій настав...
Не знаємо докладно, як виглядали тортури Олега. Що саме хотіли добути від нього його кати. На яку потрібну їм
713
службу хотіли зламати духа Олега. Знаємо однак напевно, що навіть прикований до стовпа, навіть у кайданах, навіть під найбільш жорстокими тортурами, він ніколи не припинив своєї борні проти Насильства і Кривди над Великою Мученицею. Знаємо понад всякий сумнів, що вся препотужна сила сталі, заліза, вогню, бомб і армій, не була в силі зламати найсильнішої на світі Сили Духа Святого Лицаря.
Його принесли на келію ще живим. Тут кривляки спивали йому кров і піт, як він це предвидів у своїй поемі.
Так помер Святий Лицар Олег.
Але від цієї смерти затріщали в'язання колеса, що на ньому мучать Україну.
Це колесо розсиплеться на дріб'язки.
Це був останній, шалений штурм Святого Лицаря Олега на найвищу Вежу Духовости: Він цю Вежу здобув.
„ О, вірте, всі мури земного впадуть, Як серце обернеш у сурму. Найвищі бо вежі духовости ждуть Твойого шаленого штурму. "
(Ольжич)
Нужденна думка сучасної Европи так мало знає про те, що діється в душах тих лицарів, що боряться і вмирають за Україну.