Шлях є далекий і стрімкий. Він веде перш за все через Ідею Лицарства. Ця ідея стільки разів і так маркантно виражена в писаннях Ольжича, що зайва річ наводити цитати.
Лицарство — це не тільки революційний героїзм нації підчас її зриву чи повстання. Лицарство — це не солом'яний вогонь народнього гніву, бунту, акту розпачі чи самооборони.
Лицарство — це окремий стан світовідчування і рівночасно окрема форма національного існування.
Основою цього розуміння світу є героїчний життєвий ідеал. Але це тільки основа. Це тільки матеріял, що із нього будується струнку вежу лицарської духовости.
„Бойовий дух формує людину й народи. Родиться лицарська етика і відвага, товариськість, почуття вищого обов'язку і чести." (Ольжич).
Цим почуттям вищого обов'язку різниться лицар від героя.
Герой — це поняття індивідуальне, як героїзм є індивідуальною прикметою характеру. Лицар можливий тільки в зорганізованій лицарській спільноті. Вежі Найвшцої Духовости — самі собою і самим своїм існуванням імплікують, що у цій Твердині живуть Лицарі Ордену Монсальвату- Це не порожні .мури, але це Твердиня і Святиня водночас.
Василь Пачовський витягнув цей висновок знаючи, що поняття лицарства із невмолимою конечністю веде до поняття Ордену. У згаданій вже символічній драмі Пачовського, лицар України складає таку присягу:
„ Клянуся Маєстатом Бога Сонця Створити Володимирів Орден І поширить його в глибінь народню Трійками в військо тисячами звен! "
(В. Пачовський)
726
Дух Нації через найвищі інтелекти своїх віщунів працює в тому самому напрямі. Військо, що тисячами звен — трійко-вою чи п'ятковою системою поширене в народній глибині — це ж правдиве і дійсне O.У.H. із того часу. Пачовський в своїй візії хоче піднести це військо до висот Володимирового Ордену, а Ольжич робить це у дійсності своєї борні, як один із провідників O.У.H.
У своїй поезії і ідеології Ольжич закладає підвалини для цієї нової лицарської етики.
„ Одвага, Непохитність, Чистота, Милуйтеся, беріть і будьте, будьте! "
Оце є той момент, коли мистець креаціоніст проголошує своє божественне „Станься Світло!" Хай буде Світло! Хай буде Одвага! Хай буде Непохитність! Хай буде Чистота!
Відвага — нести у світ правду свого високого призначення.
Непохитність — це не тільки традиційна вірність жовніра своїй державі, — не та вірність, що випробовується в хвилині потуги держави, коли за її зломання грозить кара смерти, — але це вірність лицаря своєму Вождеві, що випробовується в найбільш драматичних, а часом трагічних моментах борні, коли тільки ця непохитність і вірність лицаря може врятувати справу велику і святу.
Чистота — це відданість цілого життя, цілої духовости і цілої душі одній, великій і священній справі.
Оце є ті прикмети, що здійснені в житті людини відрізняють Лицаря від купи живого біологічного м'яса, що часом через помилку носить також назву „людини".
Жити цією лицарською душею — значить для Олега: —
Бути!
„Будьте!" — це встановлення нової онтологічної якости в процесі самого буття.
І тут що лиш зачнемо розуміти глибшу істоту креаціонізму.
Це процес божественної творчости у найдослівнішому значенні цього слова.
Борець за Українську Державу — це не тільки герой, але це Лицар, — член зорганізованої спільноти, завдяки якій і через яку і для якої його лицарство здійснюється.
Ольжич не тільки проголошує ці ідеали, але він їх повністю і досконало здійснює.
Але наш шлях ще стрімкий і далекий. Ми наближаємося
727
до найвищої і найбільш недоступної скелі Ідеалу Української Духовости.
Цей Ідеал заключається не тільки в Лицарстві, але виразно і виключно в Святому Лицарстві .
Борець за волю України — це не хижацький раубріттср, що чигає на злобич по темних і непроходимих дорогах, це не винищувач народів, це не тюрсмник-кат, ані кривавий посіпака лютого тирана.
Це той Святий Лицар, що приїзджає на арену бою із Святої Твердині на човні, що його тягнуть Білі Лебеді. Це той, що захищає покривджених, що визволяє уярмлених. Це той, що справедливо карає злочинців судом святим і справедливим. Це той, що буде встановлювати новий лад нового світу.
Це той Святий Лицар, що його появи жде ціле людство, як свого спасення.
Це Тобі, Лицарю Українського Визволення, дано здійснити цей найвищий шлях і найвище Призначення.
Тепер зрозуміємо слова,Олега:
„ Далеко в безодні ланцюг поколінь Лик часу сіріє і гине: Тобі бо самому найвищих горінь Дано осягнути вершини. "
Святість, про яку говорю, — це не є церковна святість схимника і аскета, це не святість ченця Івана Вишеньського, що замкнувшися живцем у келії-домовині, спасає свою душу, залишаючи на поталу зловісного ворога і втіленого чорта свою власну націю, навіть тоді, коли вона кличе його рятунку. Це не філістерська самозабріханість нужденного труса-пацифіста, що затикає вуха на крик мордованої жертви. Це не квієтизм вегетативного існування.
Ні, ні, ні! Це активна, бойова і героїчна Святість Лицаря, якої суть є у безособовій вірності і відданості Високому і Священному Ідеалові. Таку Святість здійснив Олег у своєму житті і на такий високий шлях хоче він вести своїх Лицарів.
Саме це почуття вищої і віщої гюсвячености підкреслював Олег, як найвищий і провідний мотив української історії. У затраті і у відсутності цього почуття вбачає Олег найглибшу причину трагедії України.
Ось його слова:
728
„ ... Почуття посвячености землі, чинів і зброї, — спільноти, таке ж далекосяжне своїм значенням, як Боже помазання ЇЇ провідників. Божа благодать, що сходить на прапори народу чи війська, виключаючи кожний сумнів, — це те головне, що рішає про перемогу ... "
Що лиш в тому аспекті свящепности і божественности української справи зрозуміємо Ольжича Ідеал Нації"й України.
„ О, Націє, дужа і вічна, як Бог, — Не це покоління холопів, — Хто злото знеславить твоїх перемог При Корсуні і Конотопі.
О, Націє, що над добро і зло, Над долю і ласку і кару, Поставила тих, що їх сотні лягло У дні незабутні Базару. "
Новий схід сонця. Ранній туман розвіявся. І нагло у Сяйві Світла і Слави стає перед нашими очима оця Вежа Найвищої Духовости, Що її маємо здобути у шаленому штурмі.
Це Україна!
Вона Сама! Свята і Божественна!
— Чи Ти є українець?
Стань над берегом свіжорозкопаної могили, заглянь у вічі отвореним дулам катівських рушниць, — так як герої Базару — і тоді відповідай на це питання:
— Чи Ти є українець?
Чи Священна і Вічна Ідея України є для Тебе цінніша і важніша від самого життя?
Відповідь є тільки у відчутті святости Української Справи:
„ І так тебе хміль наливає ущерть І так опановує тіло, Що входить твоя упокорена смерть, Як служка бентежно — несміло.
Це є таке почування, що дає людині повну перемогу над фізичним з'явищем смерти.
Це сама безсмертність.
Тут що лиш, на цих висотах, можна би почати аналізувати найвищі філософські проблеми, зв'язані із світовідчуванням Ольжича. Це проблеми Нації, Бога, проблеми Апогеози На
729
ції, проблеми Добра і Правди, що знаходять свою вищу розв'язку у питанні святости.
Аналізі почування святости у Ольжича, я присвятив окрему працю оголошену у „ЗОВІ ОРДЕНУ" ч.2 і передруковану у скороченні у „УКРАЇНСЬКОМУ СЛОВІ" 4.657 та 4.658.
Тут хочу звернути увагу тільки на один момент. Розглядаючи ці питання ми нагло побачимо, що рівночасно із ними розв'язуємо найтяжчі питання філософії і духовости цілого людства. І коли ці питання стануть для нас важливими питаннями життя і смерти — якими вони в дійсності є — тоді нагло пробудимося із сну... на висотах Найвищої Вежі Духовости.
Це Українській Нації у величавому трагізмі і героїзмі її борні, дається передова розв'язка тих питань, що їх до сьогодні не розв'язала історія людства.
І тоді виявиться, що психо-онтологічна ідентифікація України із Найвищими Ідеалами Людства — це не суб'єктивне захоплення, або самозакоханість українця, але це дійсна дійсність тієї безсмертної Величі і Слави, що її здійснює Українська Нація у борні за свою суверенність.
Це Божественна Нагорода і Божественна Рівновага (Кар-ма) за довгі століття безвинних терпінь і кривд, що їх терпіла Українська Нація. В цій борні вона виявила стільки терпнмо-сти, стільки людськости, стільки любови, стільки героїзму, стільки непохитности, стільки моральної величі, стільки великого священномученництва, що справді цій Нації дано якнайвищий вінець її Слави досягнути і здобути Найвищі Вежі Духовости.
Святий Лицар Олег побачив і зрозумів цей шлях.
І своєю великомученицькою смертю він ці Вежі здобув.
Здобув для цілої Української Нації.
Тільки це є правдою, за що ти годен покласти своє життя. Тільки це є ідеалом, що ти потверджуєш жертвою цілого життя.
Цю найвищу печать правди Олегові було дано скласти жертвою своєї крови.
Олег шукав у своїй ідеології ідеї і міту, що був би стимулом для історіотворчих зусиль української нації.
— Цей міт він знайшов і втілив його у своє власне життя — і таким перейде він у історію і вічність: як втілення міту про Святого Лицаря!