Якщо трапляються системи ідеології оперті на дуже вбогій, примітивній філософії або світогляді, то цей факт тільки засуджує дану ідеологію, але ніяк не знижує ані не знецінює тієї високої науки, що зветься ідеологією. В системі наук стоїть вона на найвищому рівні у гієрархії людської думки поміж своїми сестрами — метафізикою, етикою, аксіологією і теологією. Насправді ці сестри є нерозлучні і рідко коли бачимо окремий виступ тільки одної з них. Ця наука має своїх адептів, майстрів і навіть гієрофантів.
Українська нація визначається незвичайно високим хистом ідеологічного думання і світовідчування. Ідеологія націоналізму стає національною святістю і має виразну тенденцію стати національною релігією. Тим більше треба оберігати цю високу науку від непокликаних і малограмотних профанів.
Олег Ольжич — це один із високих жерців української націоналістичної ідеології. У вогнях борні за визволення, не довелося Ольжичеві писати довгих філософських трактатів із цитатами, відсилачами, бібліографічними нотками і іншим вантажем праць т.зв. „великого калібру". Овоч, зерно і саме натхнення своїх високих пізнань і горінь вкладав Ольжич у слово, що було безпосереднім актом борні і творчости історії.
Яка частина ОУН не видає Різдвяної Відозви? Кожний окружний провідник уважає це своїм обов'язком. Кожний окружний провідник робить це добре. Він вкладає туди усю свою любов до нації і до найближчих бойових друзів, поєднує
733
це з усім теплом родинного свята, що воно собою навіває. Кожний окружний провідник пише ці різдвяні відозви добре. А що, коли цю різдвяну відозву напише сам Ольжич?.. Тоді він вкладає в неї свою історіософічну концепцію об'явлену на висотах його натхнень і найбільш точних дослідів, як кість кости і суть суті історії України і замкне їх у геніяльно згущених, насичених емоціями нечисленних рядках єдиного у своїм роді визнання родової віри, у формі... Різдвяної Відозви, виданої від політичної партії.
І ось тут стрічаємося на самому вступі з першою небезпекою, яка існує для пам'яті Ольжича і для об'єктивної оцінки його великої спадщини. Горді із свого шуфлядкового схематизму і повторносте, професори університетів не є склонні шукати чи бачити високої і справжньої філософії у формі різдвяних відозв чи інших партійних звернень. І навіть факт, що Ольжич був їхнім висококваліфікованим товаришем по-фаху, не мусів би помогти Ольжичеві. Але Ольжич знав, що він робить. Він вибрав той шлях, яким пішов і вибрав краще.
Його висока філософія й ідеологія, хоч звернена безпосередньо на ужитковий рівень політичної і збройної борні за визволення, саме завдяки єдиній в історії природі цієї борні, саме завдяки її героїчному і трагічному напруженню, саме завдяки її морально-ідейній висоті, — знайшла єдиний у своїм роді вираз у натхненному і високомистецькому слові Ольжича. Форма бойових звернень чи бойових проклямацій виявилася тією гідною духа Ольжича криштальною Чашею Ґраля, в яку він переливав священну і чисту кров свого лицарського натхнення. Не можна, справді, мріяти про кращу форму виразу для філософії борні і святости. Тут — на цьому вибраному ним самим шляху — Ольжич здобуває єдине у своїм роді досягнення. Хоч цілий час жив він на найвищих ідеальних висотах людської думки, йому вдається рівночасно промовити і знайти зрозуміння серед тих його друзів зброї і лицарів, що цих висот не мали щастя чи можливосте досягнути. Правди, що їх хоче встановити Ольжцч, не тільки живуть у сфері інтелекту нації, але відразу проникають і доходять до сердець і до розуму тих, щО разом із Ольжичем нову історію творять. Національний солідаризм — це не тільки солідаризм спільної борні і жертви крови, це також той найвищий на світі солідаризм духового єднання.
Українська нація має право на благородну гордість, що її національна ідеологія народилася і виковувалася в огні націо
734
пальної революції. Завданням наукових дослідів ідеології Ольжича було б перш за все шляхом дуже совісної аналізи відтворити із творів Ольжича розгорнену систему його ідеології — ідеології у справжньому й найвищому значенні слова, що їй дає вираз Ольжич у поодиноких своїх зверненнях, прокляма-ціях, статтях, есеях чи віршах. Піднявши завдання дати почин того роду студіям про Ольжича, я мусів відмітити один факт, який здавався б на перший погляд дивним:
Ідеологія Ольжича є в однаковій мірі виражена в його поетичн'й як і в т.зв. публіцистичній творчості. Виявляється, що трудно навіть говорити про публіцистику Ольжича у звичайному'значенні слова. Але його ідейний світ є нероздільний і єдиний, так само як його життя і борня. І хоч можна окремо аналізувати кожний його твір, а отже можна окремо аналізувати його поезію і т.зв. прозу, то цілість його світогляду й ідеології дається тільки через досліджування цілости його творчости. Спільним є не тільки світ його ідей, але іі той світ напружених, живих і високих емоцій, що є так дуже характеристичний для індивідуальності! Ольжича. Його поезія була б незрозуміла без його есеїв і його есеї були б незрозумілі без його поезії. Щобільше: всі прикмети стилю Ольжича-поета знайдемо і в Ольжича-ідеолога. Та сама згущеність образів, та сама насиченість змістом, та сама економія і сила мистецького слова. Багатство повновартісних поетичних метафор, своєрідний ритм поетичних фігур, творить з його т.зв. прози правдиву поезію в прозі. Так само доводиться мені клясифікуватн ідеологічну творчість Ольжича. Всі його твори належать нерозривно до історії української літератури.