Ми мусимо зачати від значення символу взагалі.
Символ — це зовнішній знак для уявлень, емоцій і ідей, що не дадуться виразити інакше у слові. Символ є отже якістю вищою від слова. Символ є комплексом слів і ідей, вираженими одним знаком. Символ висказує все те, що заключене в цілій системі ідей, а рівночасно щось більше, щось, що в даній системі ідей не дасться висказати ні словом, ні в жоден інший спосіб. Думаючи про символ, чи викликуючи його в нашій свідомості чи теж у магічній дії, ми немов „одним словом" затор-куємо увесь комплекс з усією його ідейно-моральною висотою і глибиною. Через цю свою властивість символ стається святістю
766
для його визнавців, чи це буде релігійний рух, військо чи нація. Часто слово чи міт набирають значення і функції символу. Незрозуміння старинної мудрости полягає на тому, що новочасні дослідники не зуміли відрізнити слова від словосимволу. Проте ці міркування виходять поза межі нашого листа.
Більшість із символів виникає па світанку людської історії, в добі героїчних летів людської душі. Слово, хоч як в той час воно було надхнене, живе, високе і небосяжне, все ж таки навіть таке осяйне слово не могло вмістити в собі усього над-хненного змісту душі старинних віщунів. Воно — слово — не могло немов одним помахом дужих крил орла на висотах обняти досить широкого круга всесвітнього простору змісту. Тому старинні віщуни знайшли символ. Вартість вищу за саме слово. Слово слів. Слово-ідею, що дає початок цілим системам людської думки. Тому кожне правдиве мистецтво досягнувши певної висоти, стається символічним.
Саме ця обставина старинности символу є його цінністю. Заторкуючи символ, ми немов — чи насправді — зв'язуємо себе з його символічною потугою через емоції й ідеї усіх, що цей символ визнавали. Символ має у собі щось, що можна б на звати магічним кругом його потуги. Це не тільки сила його здійснення в людських діях, але це перш за все потуга того світа, до якого даний символ відноситься і який він у магічний спосіб репрезентує. Це є той дужий помах крил орла-віщуна, той магічний круг його думки, що своїм метом вниз заторкує ввесь видимий його горизонт, а своїм метом вгору заторкує Невимовне і Незбагненне.
Символ Тризуба є старинний, а рівночасно складний і високий у гієрархії символів. Він появляється у високій стадії таємної мудрости як вислід глибокого, есотеричного розуміння онтології — тобто старинної науки про Буття. Символ є много-значний у своїй природі. Різно глибоко можна його розуміти і залежно від висоти чи глибини пізнання, щораз то нові змісти стаються дійсними у нашому переживанні — тобто у станах розвитку нашої душі. Символ Тризуба дається зрозуміти тільки у високій стадії духового розвитку.
Зачнемо від ексотернчного змісту і значення, тобто від світового, не таємного, зовнішнього і призначеного до розповсюдження.
Символ-Тризуб — у видимий і наявний спосіб в'яжеться з ідеєю Потрійности, гармонійно поєднаною в Суцільну Єдність.
Це таємне Три в Одному і Один в Трьох — з усіма можливими примкненнями й імплікаціями цієї абстрактної ідеї.
767
Це таємна Абсолютна Єдність у різновидності Трьох Аспектів.
Число Три це метафізичне число-сутність Буття ще перед його Проявленням як Світо-з'явище. Момент Світо-проявлення є рівночасно тим самим моментом чи елементом, що об'єднує Троїстість: це Абсолютне Метафізичне Життя. Його число-сутність є Чотири
Ідея Тризуба відноситься і проявляє саме цей момент Світо-проявлення Троїстости. Цей четвертий елемент — це саме Видимість Тризуба. В графічній концепції це Корінь Тризуба, що пробиває його метафізичну основу. Це перший Промінь Світо-проявлення Життя і Світла. Як я уже сказав, це той сам елемент, що об'єднує Троїстість у Єдність.
Це отже Буття і Дійсність сама в собі, у її Всевічності.
В есотеричному вченні для початкуючих аспірантів знання таємного, цю Троїстість окреслено популярним визначенням: Батько, Мати, Син.
1. Батько
2. Мати — (Вірадж — Всевлада)
3. Син — (Льоґос)
Тут саме стрічаємося з тим, що я окреслив як відносність понять „есотеричний" і „ексотеричний". Троїстість окреслена як Батько-Мати-Син є грубим антропоморфізмом для справді втаємниченого адепта. А проте це вчення подавалося як есотеричну мудрість. Насправді це був тільки перший крок до неї. Звичайно вже на цьому першому кроці визначення „Батько-Мати-Син" — мають символічно-метафізичний, а не антропоморфічний зміст. Проте навіть у цьому виді антропоморфічний корінь концепції є деякою перешкодою для її поглиблення. Але вернімось до головної лінії наших міркувань.