770
Пригляньмося отже уважно ідеї Самовідречення і Жертви в есотеричному навчанні.
Жертва це не є стан терпіння чи самознищення. Жертва це потужна і первісна Космічна Сила, завдяки якій світ чи Всесвіт могли бути створені. Пурупіа — Дух Людства і Дух Світла — жертвує сам себе, „розпорошується" — так би мовити образово — в просторі, щоб міг постати Всесвіт і Людство, як це об'явлено в есотеричному гимні Риґведи — „Поруша сук-там". (Порівняй мою працю про цей гимн п. з. "Поруша-суктам — Містерія Жертви").
Жертва в есотеричному значенні однозначна з актом божественної Переміни і Творчости. Перехід з нижчого стану у вищий чи теж черговий стан Космічної Творчости, відбувається через свідоме зусилля волі і думки, через жертву.
З цього погляду пригляньмося дещо значенню жертви в природі.
Батько і мати зуживаються, вичерпуються, чи теж жертвують себе, коли творять нове покоління. Нове покоління виникає із жертви старого. Життя матері є правдивою, щоденною жертвою для дітей чи сина. Хто з нас не зазнав добродійства цієї жертви? Але й мати сама, — правдива Добра Мати, — щаслива у цій жертві. Вона знає, що в сині і через сина вона продовжує своє життя, росте і розвивається. Чим повніша її жерТва, тим здоровіший, чи сильніший, чи більше розвинений буде її син. Тим святіше буде її місце в пам'яті родини, в душах потомства, в небі, у вічності. Вона не тільки не нищить себе у жертві, але забезпечує своє вічне тривання і розвиток. Вона щаслива в усіх її турботах і найтяжчих пробах життя.
Нове пізнання, чи нова теорія в науці виникає з жертви старої теорії. Стару теорію уживаємо як матеріял і "покидаємо" її. Із її жертви виникає нова і вища теорія.
Те саме діється з новими родами чи гатунками в еволюції у природі. і
Те саме з кожним новим чи вищим станом у духовому розвитку людини. "Покидаємо" старий стан як зужиту шкіру і "жертвуємо" його для вищого стану, що виникає з попереднього через жертву. Так досягаємо нової висоти в нашому рості.
Треба жертвувати багато сил, щоб вийти на високу гору, але що лише на високій горі пізнаємо різницю поміж людиною і жабами в болоті.
Жертва — це дія зроджена із Найвищої Любови. Сократ не пише ні одного твору. Усю свою безмежну мудрість він роз
771
порошує і сіє в серцях своїх улюблених учнів. Там воно житиме вічно. І що ж, чи втратив на тому Сократ, що його мудрість переказав світові його учень Плятон? Чи втратив Сократ і світ на тому, що ми сьогодні не знаємо, що було вчення Сок-рата, а що розвитком того вчення у Плятона? І що ж... Коли Плятон перейшов в історію як божественний Плятон, то для Сокарта бракує уже слова в людській мові, щоб його ще вищу божественність жертви окреслити.
"Справді Жертвою є Чоловік" — навчає нас старинна Чхандогя — Упанішад (3. 16. 1.).
Ці приклади можна б множити в безконечність і тоді здивована, маленька, обмежена людська думка запитає сама себе: Чому ж я цього не знала, коли це такий загальний закон розвитку і творчости у світі?
Жертва, це не є самознищення, як нам підказує обмежена егоїстична думка; жертва, це радісна перемога над життям і смертю.
І тому з понадсвітньою впевненістю перемоги носили знак Тризуба надхненні індійські віщуни, що перемогли смерть ще за свого життя.
Потрійне Самовідречення і Жертва означає жертву Мислі, Почувань і фізичної Енергії (Життя і Тіла) у службі Перунові — Богові Космічної Творчости.
Така жертва — це найбільше радісне і повне життя у вічній розкоші творчости Найвищого.
Із такої жертви виростає нова, вища особовість, куди більш досконала за попередню. Такої жертви навчав Сковорода в своїй науці про Нового Чоловіка.
Бачимо отже, що ця, здавалося б, жахлива жертва — -по суті — тобто в есотеричному розумінні — веде не до знищення життя чи особовости, але до нечуваного і майже чудесного розвитку людини, що перейшла через вогневу пробу найвищої жертви.
Я говорю це до Вас, Лицарі, знаючи, що деякі з Вас цю пробу уже перейшли. Я бачу Вас у цьому чудесному рості і тому є можливим для мене ці правди Вам об'явити.
Лицар, що жертвував свою нижчу особовість — світ вузько-індивідуальної ментальности (сферу ментальну), як теж світ своїх вузько-іцдивідуальних емоцій (сферу астральну), як теж світ вузько-індивідуальної енергії і дії (сферу фізичну), такий лицар не тільки не затрачає себе — як йому спершу здається — але навпаки, він зачинає жити у понадіндивідуальній
772
сфері свідомости (сфера буддгі) і через те розвиває в собі вищу і досконалішу особовість лицаря із безмежно більшим і вищим кругом ідей, емоції і дії. Чим чистіша і повніша його жертва тим вищого круга досягає лицар у своєму розвитку. Так отже у Орденській Жертві заключена тайна особового, точніше понадособового розвитку людини.