Це є шостий розділ із четвертої книги його Історії. Довідуємося з нього, що Сколоти (чи Скити) ділилися на різні племена (отже, і здогадно говорили різними говірками), одначе, всі вони разом мали почуття своєї спільноти і називали себе „СКОЛОТАМИ". Перекладаю відповідне місце із кінця цього розділу:
„Всі ці (сколотські племена) називаються „сколотами" за . іменем їх короля (родоосновника): „скитами" назвали їх греки."
Отже „скити", це геленізована назва сколотів. Геродот уміє передати точно оригінальне звучання назви сколотів, а рівночасно вияснює, „СКИТИ" — це грецька — себто геленізована назва, — яку надали їм греки (асимілюючи це слово в дусі грецької фонетики).
Від „сколотів" до „скитів", чи „скифів" довга дорога. Уявім собі клопоти лінгвістів, які взяли б цю геленізовану форму як оригінальну, в їхній мові звучну, і шукали б безнадійно етимології слова „скифи" від такої похідної і сильно здеформованої форми. Добре, що в цьому важливому місці й випадку Геродот подає також за своїм знанням у цьому випадку відоме йому автентичне звучання, саме сколотське звучання цієї назви, як „сколоти". Але це тільки виїмок. Звичайно Геродот та інші грецькі географи подають ці назви просто тільки у згеле-нізованій формі. Наслідком цього сколоти відомі в історії не
780
під їх власною і дійсною назвою, але під її згеленізованою деформацією.
Я вважаю, що не має причини називати їх „скитами" коли в тому самому джерелі маємо вірніший запис і вияснення щодо його геленізації.
Цей факт мусимо постійно мати на увазі в усіх наших аналізах грецьких записів назв. їх не можна брати буквально, як фонетично чи транскрипційно вірний запис, якого вимагала б порівняльна лінгвістика. їх треба брати не тільки „кум ґрано саліс", але у повній свідомості їх можливої, чи дійсної геленістичної деформації.
Після цих вступних методологічних завваг, пригляньмося найстаршим записам відносно ріки „Дунай".
Як відомо, ця назва звучить у Геродота „ІСТЕР". Могло б здаватися на перший погляд, що це старша назва Дунаю. Однак ближчий розгляд самих грецьких джерел виявить слідуюче:
Страбон уживає в загальному для означення Дунаю тієї самої прийнятої у греків назви „Істер", однак він відмічує також другу назву „ДАНУЙ" і, у зв'язку з цим, подає таке вияснення:
Страбо: Ґеогграфікон. 7.3.13.:
Y перекладі із коментарем пояснюю це місце так: „Ріка Маріс пливе через їх край (себто: Даків-Ґетів) і вливається до ДАНУЯ ... Так саме вони називають горішню частину ріки, від джерел до катарактів (себто порогів) Дануя, себто ту частину, яка пливе головно через країну даків, хоч вони називають „Істер" долішню частину від катарактів до моря, себто ту частину, яка пливе вздовж краю гетів. Мова даків є така сама як мова гетів."
Отже стрічаємо тут докладне свідоцтво, що ту саму P1KY-в тому самому часі, називають ріжними іменами. При чому ргж-ницю в назві стрічаємо тільки в долішній частині Дунаю.Го-
781
рішня частина Дунаю до порогів (себто до місця його пролому крізь гори) звалася ДУНАЙ, — чи як записано у Страбона „ДА-НУЙ". Під цією назвою знали цю ріку римляни і кельти.
Трудно припустити, щоб один нарід називав одну і ту саму ріку двома ріжними назвами. Слід радше прийняти, що на теренах ближчих до Греції — і до Геродота — ця ріка носила місцеву назву „Істер", чи подібну (увага! — геленізація!), прийняту на цьому терені. Для мешканців поза порогами Дунаю ця ріка називалася „ДУНАЙ", чи „ДАНУЙ", чи якось подібно. Вони однак у зустрічі із іншими народами, як греками, вживали також другу місцеву назву Дунаю, відому на терені від його порогів до моря.
Постає питання, котра з цих назв є старша. Чи можемо відповісти на це питання поза лінгвістичною аналізою.
Можливо, що деяке світло в цьому напрямі кинуть такі
дані:
Дві назви Дунаю мусіли якось непокоїти Страбона, і він в іншому місці вертає до цього питання та пробує його роз'яснити.
Цитуємо: Страбо, як вище, VII.65.