Y перекладі:
„Істер називався колись „Матаос" — себто по-грецьки „Асіюс" (себто „Багнистий") і хоч сколоти (ио-грецьки скифи) часто проходили його без жодного нещастя, то однак, коли їм одного разу таке нещастя (при переході ріки) трапилося, вони змінили його назву на „Данубіс" або „Даусіс" так немов би ця ріка була причиною їх нещастя."
Зауважмо насамперед, що повища цитата походить із тієї частини VII-ої книги Страбона, яка не доховалася до наших часів у відписах з оригіналу, а яку пробують учені зреконстру-ювати на основі розсіяних цитат чи здогадних Цитат у творах
782
інших, пізніших авторів. Загально приймається, що цитата, в даному випадку „Географ" за Евстадієм, є достовірною цитатою із Страбона. Приймаю цс твердження, відмічую однак важливу і характеристичну відміну в орфографії слова „Дунай". Y записах у попередніх місцях — безсумнівно автентичних. — ми мали все запис „ДАНУЙ-ос" із наголосом на складі „нуй". Тепер у пізніших переписах чи цитатах із дальших рук стрічаємо запис „ДАНУБ-іс" чи можливо у вимові „ДАНУВ-іс" із наголосом на складі „Да", а також другий неясний варіант „Даус-іс". Цю характеристичну зміну пояснюю пізнішим впливом (може кель-тизації?) на первісне звучання. Саме у цій виразно другорядній і пізнішій формі „ДАНУБІЮС" чи „ДАНУВІЮС", ця ріка стала відомою в Европі і саме таку форму стрічаємо в латині.
Ствердімо однак із натиском, що безсумнівно старший запис в автентичній частині семої книги Страбона виявляє характеристичний двозвук „УЙ". Ця присутність звуку короткого „і" у двозвуку „уй" виявиться важливою в дальшій аналізі. Саме ця „йота" бракувала етимологам для пояснення скорочення — „ДУНАЙ" — на „Дуні". Тепер маємо цю „йоту" не тільки як здогад для етимології, але засвідчену у тексті і то як старшу форму від „Данавіс".
Вернімо покищо до самого тексту.
Стрічаємося тут із фактом зміни ближче невідомої і можливо ще старшої назви Дунаю із „МАТАОС" на „ДАНУЙ". Зміну цю приписують сколотам. Отже назва „ДАНУЙ" мала б бути надана йому екологами.-Очевидно, вона мусіла б бути зрозумілою в їхній мові. Постає питання, чому тоді не знає цієї назви Геродот. Сколоти, як він каже, існували 1000 років до його (Геродота) часу. Здається, що легко це пояснити фактом, що назва цієї ріки була відома грекам від інших народів і такою вживає її Геродот.
Погодити ці факти можна хіба так: Геродот не чув цієї назви, або не записав її як негрецьку, а подав натомість назву, яка була в обігу тоді у Греції, назву частини Дунаю, яку балкан-ські народи, чи їх частина в контакті із Грецією називала „Іс-тер .
Поминаю теж спокусу увійти в етимологію „МАТАОС", що мала б означати „MYT-ний", яку легко віднести до коренів „МЕНТ", „МУТ".
Доводиться перейти до самої аналізи слова „ДУНАЙ" у її — як виявляється із повищих міркувань — найстаршій формі
783
засвідченій у текстах як „ДАНУЙ" — після відкинення закінчення „ос".
Як відомо закінчення „ос" є характеристичне для грецької мови, належить, отже, до з'явища геленізації. Залишаю на боці всі питання пов'язані із тим закінченням. Для цілей нашої аналізи маємо, отже, форму „ДАНУЙ" як найстаршу.
Завважмо перш за все, що старинне індо-европейське „а" не мало чистого сьогоднішнього звучання в українській мові, але було слабше артикуловане і мало забарвлення звуку „о". Отже звучало як короткий звук посередині між „а" і „о". Так ноно звучало в похідному санскриті і так воно там звучить до СЬОГОДНІ. Для прикладу порівняймо чергу слів: АҐНІ — у вимові ОҐНІ — ОҐЕНЬ — ОГЕНЬ — ВОГЕНЬ — ВОГОНЬ; другу чергу: АҐНІ у послабленій вимові дає латинське ІҐНІС — вогонь.
Отже наше слово звучало: Даонуй. Наголос був виразно на другому складі. Таке ненаголошене „о" ще й невиразно артикуловане, мусіло дати в дещо молодшій вимові саме „У", але цс вже на ґрунті спеціялізації протослов'янської, бо ж в усіх слов'янських мовах чуємо виразно звук „у". Таке коротке „у" підлягає далі дуже часто скороченню до зовсім короткого „у" відмічуваного в старослов'янській і старо-українській мові саме окремим знаком для дуже короткого „у" — інакше т.зв. „твердим знаком".