Отже вистачила зміна забарвлення ненаголошеної голосної у звучанні „ДАНУЙ", щоб отримати українську вимову „ДУНАЙ" із тим самим наголосом на останньому складі. Зрештою трудно припустити, щоб грецький запис був надто докладний для вимог сучасної фонетики.
Етимологія слова „ДАНУЙ"
Нарешті можемо приступити до дальшого питання етимології слова ДАНУЙ. Кельтійська і латинська форма цієї назви також виразно прозраджують напевно старшу, основну чи корінну форму, цього слова як „ДАНУ".
Тут ми вже зовсім дома на грунті... протоіндоевропейському.
Це слово означає у ведійському санскриті: „краплисту течію в усякій формі, росу і просто течію. Воно дасться звести до протоіндоевропейського кореня „ДА" — бути текучим, текти, плисти. Суфікс „ну" є добре відомим іменниковим суфіксом.
784
Завважмо далі, що в староіндійській мові, це слово виступає тільки в найстаршім виді санскриту, а саме в санскриті ведійському. Воно стає застарілим і призабутим в пізніших формах санскриту клясичного.
Завважмо далі, що це слово має рівночасно інші значення, гідні уваги для нашої аналізи. А саме воно значить рівночасно в усіх трьох родах:
„ХОРОБРИЙ, ПОТУЖНІЙ, ПЕРЕМОЖЕЦЬ, ЗАВОЙОВНИК".
Це значення пояснюю як вислід персоніфікації потужніх рік. На цей факт наведу численні докази далі. Могучий похід рік крізь гори, країни, дороги, пороги (крізь Дунайську Браму!) був сполучений на основі асоціяції ідей із поняттям „Могутнього, Потужнього Завойовника".
Для персоніфікації знаходимо потвердження знову ж таки у санскриті, а саме:
(Назва народу) ДАНАВА означає мешканців з-над ріки, у Ригведі: „Річних Демонів", себто „водяників із ріки". Маємо тут зовсім виразний слід первісної персоніфікації рік, зокрема рік великих, яких назва зовсім поєднувалася з образом „Могутнього, Потужнього й Переможнього Завойовника".
В часі, коди вже на індійському грунті в староіндійській мітології появляється нова постать чи новий вид Бога Завойовника, втіленого Героя Індри, — ця стара кляса „Потужніх" стає його непримиримим ворогом. Було б дуже цікаво простежити ближче цей процес на текстах Ригведи, однак для наших цілей це була б надто далекойдуча, хоч дуже повчальна дигресія. Тут вистачить ствердити, що маємо для цієї тези текстуальні підтвердження, а для необзнайомлених із цією ділянкою вистачить для наведення й доказу словник Ґрасмана.
Стільки відомостей про це слово із староведійського. Підсумуймо: факт, що воно уживається тільки в санскриті ведійському, виразно свідчить про його ирото-індо-европейське походження. В цій мовній праспільноті воно означало: росу, течію, ріку, могутню Ріку, персоніфіковану Ріку, Переможця, Завойовника.
Чи маємо на це потвердження поза санскритом? Так! А саме в Авесті, в найстаршому пам'ятнику старо-іранської мови і віри знаходимо слідуючі значення:
(Авеста) ДАНУ-ш (жіночого роду) — ріка, струмінь.
785
В молодших текстах стрічаємо це слово в формі: ДАНАУ
— із довгим „аа". Воно означає ріку, струмінь, що випливає із глибини землі. Форма „даиау" виявляє тіьки зміцнення голосної „у" на „ау". Це зовсім закономірне степенування голосних як у санскриті: у-о-ау.
Те саме слово ужите як прикметник мало б означати турійське плем'я, вороже до іранців.
Завважмо, що в староіранському, ДАНУ є жіночого роду.
Це вказує на те, що рід цього іменника міг бути неустій-неним в прото-індо-европейському. Подібно рід ,Дунаю" в німецькій мові є „Ді Донау", або мужеський, як в українській мові: „Дунай" — мужеського роду.
Відмітім цю важливу ціху для прото-індоевропейського періоду у мові й у світовідчуванні людини, що поняття „Ріка"
— „ДАНУ" було персоніфіковане і мітифіковане, себто було предметом і основою для творення мітів. Це разом із відчуттям і переживанням потуги Ріки (Дунаю, Дону) в їх поході до моря дало поняття і зображення „Потужній, Переможець, Завойовник". Це пояснює мабуть теж обставину, що слово „Дунай" приписувано рікам потужньої величини як Дунай, чи Дон.
Ріка „Дунаєць" не могла, очевидно, на таку назву претендувати і тому її названо здрібнілою назвою .Дунаєць". Парале-лю побачимо в назвах рік „ДОН" і „ДОНЕЦЬ".
ДУНАЙ в українській словесності
Слово „ДУНАЙ" знаходимо часто в українській словесності, в колядках і коломийках.
„ Ой, не думай, файна дівко, не думай, не думай, Вродить ти си пшениченька, як широкий Дунай! "
Наявність цього слова в усній словесності можна пояснювати як ремінісценції нашого побуту над Дунаєм в передісторичних часах (колядки!), або, що в час творення даних форм усної словесности слово „Дунай" мало ще своє загальне значення „потужня ріка — дунай".