В світлі наведеної історії й оригінального значення слова „дунай", обі можливості можна вважати дійсними. В обох випадках це слово є живим і зрозумілим для сучасної нам живої української мови.
ДОН
Після вище сказаного легко буде нам перейти до аналізи назв „ДОН" і „ДОНЕЦЬ".
786
Слово „ДОН" є просто скороченням первісного „Дану" (Доану).
Ріжниця в звучанні двох назв „Дунай" і „Дон" пояснюється просто зміною наголосу. В першому випадку („Дунай") наголос перейшов і устійнився на другому складі (останньому) і в зв'язку із тим цей склад розвинувся і виявив міцну форму голосівки.
В другому випадку (Дон) наголос устійнився на першому складі. Тоді коротке „у" другого складу скоротилося до ще коротшого, а далі зовсім заникло, цілком згідно із законами української мови. Для точности доказу наведу, — може зайві для лінгвістів, деякі паралелі, а саме:
Санскритське: ДАМА Латинське: ДОМУ Українське: ДОМ — ДІМ Санскритське: МАДГУ
Староукраїнське: МЕДу — далі МЕД — далі МІД
Санскритське: СУНУ
Староукраїнське: СИНУ — далі СИН
В цьому випадку слід порівняти теж форми числа мно-гого як „синове" — санскритське „сунава", в яких бачимо наявність степенування голосних в обох мовах — у-о — розвинене далі в санскриті в „ау".
В усіх цих випадках в староукраїнській мові було коротке „у", пізніше далі скорочене і тільки зазначене „твердою вимовою", а в письмі „твердим знаком".
Перехід голосної „а" в „о" не представляє ніякої трудности для пояснення, коли зважимо, — як вище — що старинне „а" не було чистим і широким „аа", але мало забарвлення звука „о", як це слідно у вимові санскриту (хоч всюди там пишеться „а" коротке).
Маємо до відмічення цікавий факт, що в сьогоднішній осетинській мові, яка в останньому часі викликує деяке заінтересування лінгвістів, слово „дон" означає так само просто „ріка" і „вода". Осетинська мова мала б бути одною із мов, що є залишками сколотської (скифської) мови, яка належить до іранської групи індоарійської родини. Осетинці мали б бути „ясами" відомими із літописів із того, що їх приєднав Святослав Хоробрий до старо-української княжої держави.
Назву рік „Дон" стрічаємо — дивним дивом — також на Бритійських островах. Могли що назву принести тут мандруючі кельтійські племена, які пам'ятали величну й потужну ріку
787
Дон, або в мові яких затрималося те саме значення слова „Дану" — „Дон", що і в інших індо-европейських мовах.
Завважмо однак, що процес формування самої форми й звучання „ДОН" із первісного, здогадного „Дану", пояснюється вичерпуюче і без решти на грунті староукраїнської і новоукра-їнської мови в одній тяглості. І виглядає так, що вже ця спеці-ялізована форма послужила основою для похідних назв чи понять в осетинській, чи кельтійських мовах.
Постає захоплююче питання: коли це сталося?
Не поспішаймо однак'до висновків. Підсумуймо те, що здається повністю доказане:
Первісну індо-европейську форму „Дана" — „Дану" маємо потверджену в мові ведійській і староіранській. Значення, які ми там знайшли, повністю надаються на назви великих і потужніх рік. Ці ріки були персоніфіковані і мітифіковані. Назви тою роду стрічаємо па терені між Дунаєм і Доном, а далі в Західній Евроні. Значення цих назв було зовсім живе серед народів, що замешкували чи замешкують цю територію, як сколоти, українці, осетинці. Мандруючі в іншому напрямі кельтійці занесли ці назви, чи слово на Бритійські острови. Римляни, які прийшли пізніше, назвали свою твердиню над рікою Доном „Дон-кастра", сьогоднішній Донкастер, себто твердиня над рікою Дон.
Сама ця назва зазнала незначних тільки змін продовж своєї історії. Коли ж вона постала? Тут могли б початися здогади.
Відмітім далі ще один знаменний для справи факт.
Старинні греки за часів перед Гомером називали себе „данайцями" (Данаой). Етимологічно-порівняльні словники (гляди: Покорни і Майргофер), пояснюють цю назву саме як похідну від первісного значення слова „дана". Згідно із цим поясненням, ця назва мала б означати „мешканці з-над ріки", або „мешканці з-над рік", подібно як санскритське „данавас" означало „мешканців ріки" — в данім випадку річних духів, чи демонів. Згідно із цією теорією старинні греки мали б називати себе „наддунайцями". Греки мали б, отже, примандрувати до Греції, чи Малої Азії, або з-над Дунаю, або з іншої країни багатої на ріки як „надрічанці". Я не вважаю цю теорію вповні доказаною, через відсутність додаткових потверджень, але подаю її як висновки за цитованими авторами.