„ПР" із сонантичним „Р"
Корінь „ПР" — звучання „пррри" — це надзвичайно ста-ринний корінь, який сягає своєю старинністю аж до праджерел індо-европейської прамови. Цей факт засвідчений тим, що у
7<р
протослов'янській мові збереглися всі три аиофонічні відміни нього кореня.
Протослов'янське: ПЕР ПОР ПРА
Для необзнайомлених із маловідомим з'явищем „алофони" зазначу в цьому місці, що апофонія, це надзвичайно старин-не з'явище індо-европейської прамови. Є спроби виявити це з'я-вище у ще старших фазах прамови.
За правом апофонії основна голосівка дієслівного кореня змінюється за устійненнм чергуванням у залежності від часу, себто від дієслівної основи для даного часу.
Основна і, ще так скажу, прикладова схема цього чергування, це голосні:
„Е" — для часу теперішнього,
„О" — для ітеративної, себто повторної форми,
„-".— себто вокалізм зеро, для минулих форм.
Апофонія це, отже, характеристичний закон вокалізму корінної голосівки дієслівного кореня. Відмічую цей закон тому, що зрозуміння цього з'явища буде нам допоміжне також і для дальшої нашої аналізи. Наведім відомий приклад із грецької мови:
Значення цього кореня цілком згідне в кількох родинах індо-европейської спільноти. Отже заключаемо, що він мусів бути спільний для цієї спільноти.
Вернемо, отже, до значення нашого кореня — ПЕР - ПОР - ПРИ, або ПРА на грунті старослов'янської і староукраїнської мови. Тут він означає:
БИТИ, ПОБИВАТИ, ПОБОРЮВАТИ, ПЕРЕМАГАТИ.
Відомий переклад із грецького християнського гимну звучить: „Смертию смерть поправ" — означає: „Смертю смерть поборов".
V граматичній формі „поправ" стрічаємо, що так скажу, клясичну апофонічну відміну для минулого часу: по-ПР-ав.
Споріднене значення, яке залишилося до сьогодні у слові „перти", вказує теж на те, що первісне розуміння боротьби складалося із двох" елементів: натискати на ворога, себто „перти" і разом із тим бити, побивати, перемагати.
Похідне значення „прати" походить із процесу „прання", себто побивання або „биття" „праником". В сьогоднішній мові
Вокалізм
ПЕТ-омай Е
ПОТ-аомай О
е-ПТ-омен ніякий, зеро.
це слово затрималося в такому похідному, другорядному значенні.
Численні похідні значення від цього кореня зв'язані із його основним значенням „боротися, бити". Так відоме ще в Шевченка слово „ПРЯ" — себто „ПР-я" зовсім зрозуміле для нас як архаїзм:
„Не нам на прю з тобою стати" — себто стати до боротьби, до бою.
Інші похідні значення як „спор" — молодше „спір" — спорити, означає тривалий і довший „спор" від старшого здогадного „су-пор" і саме тому виступає тут ітеративна, себто повторювальна форма апофонії, яка виявляє голосну „О", отже „ПОР" — су-ПОР.
Подібно слова як „напір" — старе „на-ПОР" — або за-ПОР-а, означає тривалий натиск і тому тут ужита та сама апо-фонічна відміна.
У слові „су-пер-ник" маємо на увазі актуального, „теперішнього суперника" і тому вжита тут апофонічна відміна для часу теперішнього — „ПЕР".
Як бачимо це слово, хоч прастаре, прото-індоевропейське, було разом із тим повністю зрозуміле, живе й уживане у протослов'янській і староукраїнській мові.
Докладно в тій самій формі стрічаємо його в балтійській родині індо-европейської мовної спільноти, а саме:
Литовське: ПЕР-ю
Латишське: ПЕР-у ПЕР-т із тими самими значеннями включно із „биттям" білизни. Виявляється, що цей архаїчний спосіб прання білизни був широко поширеним звичаєм на всій принаймні балто-слов'ямській території.
Латинське: пре-м-о, пре-м-ере, пре-ссі;
Албанське: пре-с
Слід виразно відмітити цю однозгідність звучання цього кореня у протобалтійській і протослов'янській спільноті тому, що в усіх інших мовних родинах стрічаємо вже якусь відмінену або поширену форму цього кореня, хоч зв'язану ги джен-ням, але вже спеці ял ізовану, отже молодшого розвитку, дарма, що відповідні записи стрічаємо в найстарших пам'ятниках.
І так у ведійському санскриті стрічаємо поширену форму через „т", отже „ПРИТ" чи „ПРУТ" із сонантичним „Р".
В Авесті стрічаємо форми:
— приблизно у звучанні ПИРИТ — боротьба, спір,
— приблизно у звучанні ПАРИТ — боротися.
794
важливе ствердження. Бо коли б прийняти іранську форму чи теорію походження назви „Дунай-пр" то в іранській мові чи її діялектах повинно б воно мати форму , Дану-пи-рит", звідки трудно було б вивести „Дніпро".
Отже, як вихідну форму словосполучення нашої назви, доводиться прийняти форму: „Дунай-пру" із коротким „у" для відмічення сонатичности самого тільки „Р".