Сполучення цього типу, себто іменника із дієслівним коренем у функції іменника, є дуже часті на індо-европейському грунті. Такі сполучення мають теж значення назви діючої особи (номен агентіс). Приклади:
Вритра-ган — Вритра, це назва чи ім'я власне Демона
— ган — дієслівний корінь — вбивати
— разом — Вбивця і Переможець Вритри.
(Приклад із Ригведи).
Те саме слово в Авесті має форму:
Веретра-гтна — значить — Ґеній, Дух Перемоги.
В українській мові стрічаємо такий тип словоутворення дуже часто, а навіть ще й сьогодні наше мовне відчуття дозволяє на нові слово-утворення за таким взором. Приклади:
„Вітро-гон" — той, що жене вітер.
„Рати-бор" — той, що поборює рать — військо.
Або модерне: „хмародер" — той, що дере хмари.
Вслід за тим „Дунай-при" означає — Ріка-Переможець, або Переможець Рік, Поборник Рік, Володар Рік. Як побачимо далі, ця назва служила рівночасно як персоніфікація чи деі-фікація, себто уосіблення чи обоготворення Дніпра. Його му-жеський рід виразно зазначений в усіх формах і записах.
Повне значення заключає в собі поняття Непереможної Сили і Потуги, яку відчували глядачі природи у зустрічі з Дніпром. Діяла на них не тільки життєтворча і життєдайна сила ріки, як космічного елементу у первісній гілозоїстичній концепції світу, але перш за все сама Потужність Дніпра саме як уосіб-лена Потуга.
Цей Дніпро-Потуга вже від найдавніших записів наших хронік звався теж Славутичем — себто Сином Слави.
Води, ріки й озера були відомим предметом почитання в нашій старовині. Божественність Дніпра не повинна нікого здивувати.
Радше дивне, що майже всі великі поети не тільки в поетичній формі персоніфікували Дніпро, але відчували при тому його Особовість, як нерозривно пов'язану із долею України.
795
Про „Дніпро" в українській літературі треба б написати цілу працю. Тут наведу тільки два приклади такої поетичної персоніфікації, у глибині якої лежить підсвідомо оте глибше богопочитання Дніпра:
„ Дніпро на нас розсердився, Плаче Україна. " Це з „Гайдамаків" Шевченка. А це сьогоднішнього поета Вінграновського: „ Мене до себе первозванно горне Дніпророжденний світ мій на землі. "
(„Двадцятий прелюд")
Тепер розуміємо, що цей елемент персоніфікації, чи деі-фікації, заключений в самій назві, яку ми перестали розуміти в її семантичній глибині. Тепер віднаходимо правдивий зміст, чар і потугу прастарої назви Переможця Великих Рік; Сина Потуги і Слави.
ДНІСТЕР
Заки перейдемо до розгляду дальшої історії назви .Дніпро" в інших, уже новіших записах, вважаю доцільним у цій стадії дослідів розглянути етимологію назви „Дністер", зовсім рівнобіжної й аналогічно побудованої як назва .Дніпро".
Отже через аналогію до цієї назви розглянемо назву „Дністер" як словозложення:
„ДУНАЙ-СТЕР".
Корінь „стер" знову ж зовсім зрозумілий на українському ґрунті із слів: про-СТИР-ати, про-СТІР, а навіть про-СТИР-ало. Воно значить: Розвивати в просторі, розпросторювати, поширювати в далечінь і ширінь.
В похідних, чи переносних значеннях „простерти" означає теж „кинути вниз на землю", „простягти на землі", наприклад, „простер ворога на землю", себто поборов його у боротьбі. Таке значення потверджене також у старо-іранському, наближує значення назви „Дунай-стри" до „Дунай-при". Тут, одначе, підкреслений елемент широкого розпросторення як підчас весняних розливіЕ.
Вслід за цим назва „Дунай-стер" означає велику ріку — дунай— що далеко й широко розпросторюється, далеко розкочує свої переможні води. Це також Істота, яка розпросторює Ріку, себто „Дунай".
796
Назви рік „СТИР", „СТРИЙ" „СТУР" — здогадно — могли б бути просто самим корінем „СТРИ" — із сонантичним „Р" і означали б просто акцію розпросторенії я води, чи річки без емфатичного підкреслення, що це велика, чи могутня ріка, як у випадку „Дністра", який, як бачимо, був зачислений до кляси великих „дунаїв". Про ці здогади, згадую мимоходом і не будую в дальшому на них ніяких висновків.
Перейдемо, отже, до розгляду самого кореня „СТРи" — із сонантичним „Р".
Завважмо, що зовсім аналогічно до кореня „ПРи" стрічаємо і цей корінь в усіх апофонічних відмінах, отже:
СТЕР чи СТИР — СТОР — СТРА Апофонія „Е" — „О" — „--" (зеро).
Старослов'янське „СТРА-на" із новішим новноголосом
„СТОРО-на" означає розпростерту площу краю, отже край.
Багатство похідних слів чи словоутворень стрічаємо не тільки на грунті слов'янських мов, але майже в усіх індо-евро-пейських групах, але...