І тут слідує важливе ствердження, а саме, що тільки деякі з них виявляють форму придатну для нашої етимології. Інші виявляють його поширену, змінену, чи перетворену форму непридатну для нашого випадку. Розгляньмо це ствердження:
В литовській мові бачимо затрату початкового „с". Цей корінь звучить там „ТЕР". У прусько-литовському „ТРЕН-іс". Звучання „СТЕР" можемо прийняти тільки для балто-слов'ян-ського періоду, якщо прийняти відповідну теорію про існування такої спільноти.
В інших індо-европейських групах бачимо слідуюче: Санскрит: СТР — „Р" сонанс — СТРИ-на-ті Авеста: СТАР — СТАР-а-ті також СТИРИ-нао-ті Грецьке: СТОР — СТОР-ні-мі також: СТРОН-ні-мі із похідними: СТРАТІЯ — СТРАТОС (заввага: звідси й модерне слово: страто-сфера) Латинське: СТЕР — СТЕР-но Албанське: ШТРІНЬ Старо-ірляндське: СЕРНІМ.
Як бачимо, для вияснення нашої етимології придатні тільки старослов'янська форма „СТЕР" — „СТРи", санскритська:
797
„СТРи" та одна із іранських форм, а саме непоширена ще форма „СТАР", а можливо також вчасцо-грецькі форми „СТОР" — „СТРА".
Однак найближчими формами знову ж таки маємо форми із того самого мовного круга і тієї самої доби, що й слово „ДУНАЙ-ПРи", а цей круг міг обіймати спільноти протослов'янську і прото-санскрито-іранську. Або, що найпростіше прийняти, це саме протослов'янську у тій добі, коли ще старі спільні корені не зазнали надто сильної сиеціялізації у розвитку, а тому можна їх приписати усім трьом групам, які зберегли оце найстарше неспеціялізоване у дальшому розвитку звучання „СТРи" — „СТЕР".
Підкреслім знову виразно, що якщо йдеться про саму іранську групу, то тут цей корінь зазнав у сучасній мовній добі спеціялізації у виді поширення, щось у роді повноголосу на „е" чи „и". З'ілюструймо це такою групою прикладів.
Санскрит Авестійсько-староіранське ПРи ПИРЙТ
СТРи СТИРИ побіч СТАР
ВРиТ ВИРИТ
Як бачимо із повищого зіставлення немає певних даних, щоб віднести цю назву до можливого сколотського походження, з уваги на досить вчасне поширення кореня до звучання — саме в поширеній формі. Натомість є дані на те, щоб віднести постання цього слова до протослов'янської фази розвитку чи теж навіть до ще старшої загально прото-індоевропейської стадії. В цьому випадку всі поширення і всі різновидності цього кореня треба було віднести до часу їх вже відділеного існування із характеристичною для кожної групи спеціялізацією.
Наприклад є неможливістю вивести нашу форму „Дунай-стри" від староірляндської форми цього кореня „сернім" просто тому, що, як бачимо, цей корінь у цій стадії спеціялізації затратив звук „Т", так характеристичний для цієї назви. Отже виключене її кельтійське походження.
Доводиться тут примінити закон розвитку, що розвиток іде в напрямі спеціялізації форм, але від спеціялізованих форм немає вже повороту до первісного, неспеціялізованого виду. Примінення цього закону могло б лягти в основу спроби історичного підходу до порівняльного мовознавства. Воно обіймало б і лінгвістику і філологію рівночасно.
798
Моїм скромним завданням є підготовити матеріял для того роду дослідів.
Мені здається, що у випадку Дніпра і Дністра можемо остаточно принаймні виключити деякі інтерпретації щодо походження даних назв.
Як побічний вислід можу подати припущення, що грецька назва Дунаю як „ІСТЕР", може бути старшим видом, чи місцевим видом назви „СТРИ" поширеної для вимови вступним „І", чи то на терені грецькому, чи теж народів на Балканському півострові.
Проте для наших дослідів цей побічний висновок не має більшого значення.
Все ж таки встановлення етимології назви „Дністер" дає можливість дальшою досліду назв на тому самому терені: як „ПРОСТИР", „СТРИВЯЖ" чи можливо інших.
Хто бачив ріку Дністер, в одному із його весняних виливів, в яких він прешироко розпросторює свої буйні води, зокрема на лівому березі, — хто бачив Дністер просторих і безконечних закрутів і зворотів, Дністер, що немов розпросторює свій „кривий танець", Дністер — володар пречисленних і також розпливчастих допливів, — хто бачив і полюбив Дністер, той не буде мати сумніву, що йому надали назву вірну і поетичну рівночасно. Назвав його, очевидно, той сам нарід, що наділив Дніпро такою божественною назвою.
БОРИСФЕН
Перейдемо з черги до аналізи відомого запису назви Дніпра у Геродота у формі „Боритстен" — „Борисфен". Під цією назвою перейнятою від грецьких історіографів і географів, Дніпро був відомий довший час в ранній історії. Европи.
Загально вважається, що це назва сколотського (скифсь-кого) походження; Мови сколотські, чи теж скито-сарматські відомі нам тільки з імен власних тих часів. Отже висновки будуть тут дуже хиткі. Загально вважається теж, що ці мови, чи діялекти, належать до іранської мовної групи. Одною з таких збережених назв є саме Борисфен. Ключів до розшифрування її етимології мусимо шукати, отже, на грунті найближчої до них в часі і в просторі мови Авести. Будемо шукати теж аналогій, чи додаткових вияснень на грунті мови ведійської. Спорідненість мов Авести і Риґведи є одним із міцно і непохитно встановлених фактів в ділянці порівняльного мовознавства.