799
Отже здогадною формою, найближчою придатною для аналізи на таких заложениях, приймаємо форму ВУРУСТХАНА, як зложену із ВУРУ-СТХАНА. Не маємо ніяких труднощів у перекладі цієї назви на грунті авестійської і ведійської мови, а саме:
Авестійське — ВУРУ —
Санскритське — УРУ — значить ШИРОКИЙ, СТХАНА — від коренів СТХА-СТА — стояти — староукраїнське СТО, СТА, як в інших індоєвропейських мовах.
Разом це словозложення, як назва, означає ШИРОКО-СТОЯЧИЙ.
Для філологічної аналізи цієї назви наведу декілька аналогічних словозложень із ведійського санскриту, із згадуваної вже Риґведи:
УРУ-КРАМА — широко-крочний, той, що йде могутніми кроками в поході, — відноситься до Бога Вішну, що у трьох широких і могутніх кроках вимірив і здобув всесвіт;
УРУ-КШАЯ — той, що мешкає в широкості, себто в широких просторах — відноситься до Богів Мітри і Варуни, оба Божества із найстаршої доби ведійського пантеону.
УРУ-ҐАЯ — широко-йдучий, широко розпросторений, а отже теж довго-триваючий в часі.
УРУ-ЧАКШАС — далеко-зорий — Мігра-Варуна;
УРУ-ДЖРІ — ідучий широким кроком — відноситься знову до Богів;
УРУ-ДГАРА — той, що дає широкий струмінь;
УРУ-ВРАДЖА — широко простягнений, і т.д...
Наведені приклади понад всякий сумнів устійнюють, що маємо до діла із зовсім аналогічним словосполученням із зовсім аналогічним значенням. Ріжниця тільки та, що ведійсько-санскритські слова були принесені чи постали на терені Індії і там збереглися, а УРУ-СТХАНА постало на грунті відчування Дніпра як Божества і до цієї конкретної ріки відноситься.
Для тих, що здивувалися в тому місці ствердженням, що Дніпро був шанований як Божество, наведу далі зовсім переконуючі докази із Геродота. Тут стверджую, що ціла серія слів того типу і стилю відноситься до Божества, як один із його атрибутів отак як „Всемогутній".
Зазначую далі, що старинне розуміння величі героя виражалося в його могутній поставі чи могутньому поході, отже наприклад слово „ВІКРАМА" — „ВІ-КРАМА" — значить дослівно
800
„в розкроці" — себто широкого кроку, широкої постави, — е іменем власним короля-героя.
Зазначую далі, що слово „УРУ"-„ВУРУ" в усіх наведених прикладах відноситься до надзвичайної ширини, часто перенесене в космічний простір. Воно служить переважно для про-слави Богів, чи героїв, емфатично підкреслює їх характер або їх божественні атрибути.
Однак найцікавішу і найближчу для значення „ВУРУ-СТХАНА" вказівку філологічного характеру, знаходжу в самих текстах старо-іранської Авести у гимнах до Божества МіТРИ, — себто Бога почитаного напевно ще в передзаратушгріянській добі, зовсім можливо серед іранських народів зокрема Медії, і зовсім правдоподібно старинного Божества прото-індоевропей-ської культурно-релігійної спільноти.
Отже знаходимо в Авесті дуже часто уживаний епітет, чи атрибут Бога Мітри, який звучить: ВУРУ-ҐАУЯОІТІ.
Він означає — Той, що має і надає людям ШИРОКІ ПАСОВИЩА ДЛЯ КОРІВготже ВОЛОДАР ШИРОКИХ ПАСОВИЩ.
Поскільки пасовища для рогатої худоби пов'язані із багатством трави і води — це, отже, Володар широких травистих пасовищ.
Чи не ті пасовища прославляв той самий Геродот, — пасовища над Дніпром, які є для нього найкращими і єдиними у світі, —- пребагаті на траву, славну траву українських степів. Дніпро для Геродота дасться порівняти тільки із рікою Ніл.
Отже Мітра виступає тут у своїй оригінальній постаті, як ДАРУЮЧИЙ ВОЛОДАР широких, добре наводнених стеїіів.
ШИРОКОВЛАДНИЙ ГЕРОЙ, ШИРОКО-СТОЯЧИЙ — це тільки Атрибут ДНІПРА-БОГА, зовсім близького до розуміння Божественної Потуги МІТРИ.
Отже назви Дніпро — ДУНАЙ-ПРИ — Переможець — Володар — РІК — і ВУРУСТХАНА — ШИРОКОСТОЯЧИЙ БОГ-ГЕРОЙ-ВОЛОДАР — це тільки переклади чи синоніми того самого значення, того самого розуміння, того самого деномінату, що існували у двох мовах зовсім одночасно і рівнобіжно, при чому ВУРУ-СТХАНА по своїй лінгвістичній спеціялізації видається нам назвою молодшою, утвореною за взором вже існуючої.
Вже в дуже старих часах в українській письменності називали Дніпро теж Славутою.
Що одна і та сама ріка могла і часто мала в старині ДВІ назви, чи навіть більше, це вже нам добре відомо із вступних
801
завваг при аналізі назви „Дунаю" — „Істер" — „Матаос". Цс залежить від переємства, чи спільного посідання, чи змінного переємства, чи врешті часової симбіози народів, які заселювали терени даних басейнів. Побачимо далі, що й інші хвилеві власники чи завойовники Придніпров'я, як гуни, теж пробували назвати Дніпро своєю назвою.
Завважмо далі, що маємо в Авесті цілу низку словозло-жень із першим членом „вуру", зовсім рівнобіжно як у санскриті словозложення із першим членом „уру", які я навів вище.
Отже:
ВУРУ-ЧАКШАНАЙ —і той, що дивиться далеко в майбутнє. Це слово стрічаємо в найстаршій частині Авести у т.зв. „гат-хах":
ВУРУ-ДЖАРИШТІ — ім'я власне частини землі, що лежить на півночі;
ВУРУ-ДОІТХРА — той, якого очі сягають далеко, далекозорий;
ВУРУ-БАРИШТІ — назва частини землі, що лежить на північному заході;
ВУРУ-КАША — назва великого озера, значить із великими заливами, дехто із дослідників пов'язує цю назву із Каспійським морем.
З наведених прикладів бачимо, що існує повна рівнобіжність оцих словозложень у ведійському санскриті як і Авесті,а ще окремо деякі з них у найстаршій частині Авести.
Слова „УРУ" і „ВУРУ" в обох мовах означають надзвичайну ширінь, чи далечінь. Вони поєднані із атрибутами Богів або із назвами країв, чи моря. В нашому випадку — великої і широкої ріки рівночасно обожненої.
Не маю сумніву, що наведена-етимологія витримає всяку критику. Була вже спроба пояснити цю назву в подібний спосіб як „ВУРУСТАН". Але автор цієї етимології взяв за основу її роз'яснення молодшу назву слова „СТАН", як країна. За його тлумаченням ця назва мала б означати „широку країну". Слово „Стан" справді означає країну в молодшій перській мові. Але ж пояснення не відповідає саме ріці. Я вважаю це слово не іменником, але віддієслівним дієприкметником часу теперішнього медіяльної форми — партіціпіюм презентіс медії — із типовим її закінченням на -ана, отже від „стха" — буде „сгхана". Що воно не мало скороченої форми „стан" про це свідчить грецький запис саме як: „стхенес". Крім того сама значенева аналіза промовляє виразно за моїм поясненням цього слова як
802
„СТОЯЧИЙ". Цс ДОКазув також ікло ІІрИКМСТНИКОВа Судома и наведених прикладах, з виїмком наймолодших назв. Таке пояснення врешті потверджує факт обожнення Вурустхана понад усякий сумнів ствердженої Геродотом.
Отже вважаю мою теорію лінгвістично і філологічно доказаною.
Спробуймо підсумувати наші досліди:
„ВУРУСТХАНА" — записаний Геродотом як „Борисфен", є рівнобіжного змісту перекладом або синонімом „Дунай-иера" — Могутнього, Персможнього Володаря Рік.
Божественність цієї ріки не вимагає вже доказу, поскільки доказав це вже Геродот. Все ж таки для повноти доказу, як теж для додаткового насвітлення постаті Дніпра, як Божества, наведу відповідне місце із Геродота.
Це книга ІУ-а, розділ 5-ий.