Квод ерат демонстрандум. Сколотський міт відбиває історичну дійсність.-Вони молодші і вони прийшли до Дніпрового Басейну. їх Бог пристав до Зятя Дунай-пера. Вт звався Па-пайос.* f
Думаю, що вдумчивих істориків не здивує така історична інтерпретація генеалогічної мітологеми про походження сколотів.
Обі назви — Дунай-при - Вурустхана — могли, отже, існувати рівнобіжно і рівночасно. Я вказую на те, що назва Вурустхана є мабуть молодшою. На це вказує, крім згаданої мітологеми, також саме слово „Вуру" — широкий, як здогадно споріднене із старшим від нього на індо-арійському грунті словом „уру". Грецький відповідник цього слова звучить „еврі", від
804
здогадного: Фері-eepi. Геродот не відчуває вже зв'язку між словами „еврі" і „вуру", інакше записав би своїм звичаєм геленіс-тичну форму „еврістхенес". Шлях від „уру" до „вуру" вимагає доби староі райської снеціялізації на витворення своєрідного придиху „в". Сліди такого придиху стрічаємо і в старо-українській чи старо-слов'янській мові у такому зіставленні: Санскрит: уда.
Старослов'янське і українське: вода.
Однак етимологія „дуііай-при" і „дунайстри" не вимагає для свого пояснення і постання окремої мовної доби, а дається просто вивести із індоєвропейських коренів.
Питання складне і вимагає ще довгих студій із ділянки можливої генеології мов і назв.
Зрозуміння історії назви Дніпро, як бачимо, вимагає перш за все зрозуміння факту, що він був у старині Богом, очевидно одним із Богів. Сліди такого обожнення стрічаємо на українському грунті в билинах. На грунті старинної мітології він був Дідом сколотів.
А для українців?
Всі великі поети уосібнюють Дніпро-Славуту.
Для сьогоднішнього поета Вінграновського „Україна" є „Дніпрородженна". Дніпро є для нього Батьком.
У Шевченка він на нас „розсердився".
Завіщо? Мабуть за те, що його діти забули про його велич і славу. Забули про Могутність Переможця Рік, їх Рідного Батька, Бога, що його поети зовуть ріжними іменами.
„ДАНАПЕР" у Йорданеса і „Слов'яни" у Прокопія"
Новіший запис назви „Дніпра" стрічаємо в історика Йорданеса із шостого століття. До нашого часу дійшла його історія готів під назвами: „Getica — De rebus Geticis". Сам автор дав H заголовок: „De origine actibusque Getarum".
Цей його твір, добре відомий в історіографії, мав би бути, за твердженням самого автора, скороченням довшої праці його приятеля Кассіодоруса під таким же заголовком у 12 книгах. Той твір (Кассіодоруса) мав бути йому випозичений на три дні, щоб міг він схопити його основний зміст. Три дні часу лед-ви вистачить на прочитання великого розміру твору навіть для
805
вправного ученого читача манускриптів. Дехто з істориків сумнівається в існуванні такого твору. Можливо, що сам Йорда-нес хотів цією історією прислонити деякі власні твердження чи симпатії. Можливо, що багато річей писав Йорданес із нам'яти, не маючи під рукою джерел чи оригіналів. Його твір слід, отже, читати з великою дозою обережносте й критицизму, напевно із більшою дозою ніж дотепер цьому творові присвячено.
Все таки є факт, що він лсив у шостому столітті, в часі у-богім на історичні записи, мусить важити хоч би для деяких реалій із побуту чи географії. Йорданес жив на південному березі Дунаю:
Для нас важить факт, що в його історії стрічаємо описи чи згадки про південну частину України та деякі географічні назви і відомості.
Місцями читаємо цей його твір як компіляцію, або принаймні сильну залежність від попередніх джерел грецьких і римських. З одним із таких місць стрінемося у нашій праці. Все ж таки стрічаємо в нього часто новий матеріял і нові подробиці, які видаються мені гідними уваги й розгляду. До тих місць належать згадки про Дніпро і Дністер, які стрічаємо в кількох місцях цього твору.
Наведемо ці місця у перекладі та в контексті. Стрічаємо тут теж інші назви рік і місцевостей, над аналізою яких не будемо спинюватися.