Отже у п'ятім розділі стрічаємо слідуюче: „Вони (скифи) жили в тому часі вздовж закруту Меотій-ського озера від ріки Борисфену, яку тубильці називають ДА-НАПЕР до струї Танаїсу. Під Танаїсом я розумію ріку, яка пливе від Ріпейських гір.
Вона ( ця ріка) є також славна як границя Азії і Европи. Бо друга ріка Таніс це та, що бере свій початок із гір Хрінні і впливає до Каспійського моря. Данапер бере свій початок із великих мокрявин і випливає з них, як із джерела."
Йорданес пише далі про надзвичайну гіркість води Дніпра в другій долішній частині свого бігу. Ця гіркість мала б походити від гіркого потока Екзампея, який мав до нього вливатися.
Саме тут, на мою думку, не дописала Йорданесові пам'ять, бо таку саму прикмету приписує... Геродот ріці Гипаніс, себто Богові.
806
о "Ттгаріч тготар.оч, рій етгї р,ер 7ге'те тцлерсш ГгХоар /Зраук каї <укік; егіатго 8е тоїггои, 7гро<; ваХааа теааєрсор г;р.ереыр тгХоор, тгікрач аїрооч- єкЬіЬої уар ?9 аіпои крг\щ тгікргі, оїггюЦ ті іоОаа ттікрт), у) реуавєї ар.шрї) ш содаа, кірра тер "Ттгарср іорта іготар&р ер ?\tyoiai (іеуаіг естті ?е 17 крт)Щ аул] Ь ойроіас хР7! гє "ротцршр Зкувеир каї 'А\а&ро>р-
оіп>орих Ш ту кртргу, каї овер ре« тш ХРФ' Зкивіоті р.ер 'ЕЦарь-тгаїоч ката Ве тт)і> 'Е\\і]ршр уХыааар 'Іраї оЗої'-
Читаємо у Геродота (ІЛЛ52.):
„ ... Гипаніс (себто БОГ) пливе продовж п'ятьох днів дороги вузько і солодко, але відтак його чотириденний доплив до моря має гірку воду. Бо впадає До нього гірке джерело і то так гірке, що хоч воно невелике, то однак уділяє своєї гіркоти Ги-панісові, ріці великій серед дрібніших. Отже джерело вибухає на границях землі Скифів-Рільників і Алязонів, а його назва, як і того місця, з якого воно випливає, зветься по-скифськи Екзам-пейос, а у грецькій мові „Святі дороги". "
Як бачимо, опис Геродота гіркого потока, що впливає до Гипаніса і чинить його воду гіркою у долішньому бігу, приписує Йорданес Данаперові. Пояснюю це саме помилкою його цитування з пам'яти. Ця помилка, одначе, виразно вказує на компі-ляційний характер його твору. Таких помилок у нього більше. А однак рівночасно стрічаємо низку нових подробиць. Цікавою є його довідка про два „Танаїси", себто „Дони", які звучали для греків як „Данаїс" та через нерезвук характеристичний чи то для греків, чи то для народу, від якого вони цю назву зачули, записали її вже від часів Геродота як „Танаїс". Очевидно сама назва „Данаїс" мусіла бути старша як її перекручення. Ця подробиця знову потверджує мою теорію про надзвичайну давнину тих назв. Що більше великих рік називано цією назвою, це зовсім не здивує вже читачів моїх попередніх аналізів.
Але вернім до свідчень Йорданеса і наведім дальше його свідчення про „Данапера". Він пише:
„Анти, які є найхоробріші між тими народами, що замешкують над закрутом Понту (себто Чорного моря), поширились від Данастеру до Данаперу, рік, які віддалені від себе на багато днів подорожі. Але на березі Океану (яким вважали тоді
807
Балтійське море — прим. В.Ш.), де води ріки Вістулі (себто Висли) вливаються трьома гирлами, мешкають Відіварії, нарід, який складається із ріжних племен. За ними Ести, підданча раса, також живе над берегом Океану (себто Балтійського моря).
Бачимо, отже, що Йорданес не знає північної границі держави Антів, зазначує однак, що вони не сягають аж до „Океану", бо там живуть, при трьох гирлах „Вістулі", Відавари і Ести.
Вичерпуюча аналіза наведених місць завела б нас задалеко поза межі цієї праці. Однак знаходимо тут важливе потвердження, що „Борисфен" називають тубильці — себто автохтони, назвою „ДАНАПЕР".
Квод ерат демонстрандум!
Тубильці — це Анти, які розпростерлися між Данастером і Данапером. Вони називають Дніпро „Данапер", чи „Даніпер", а мандруючі, чи поселені на Сході України Скифи називали його Борисфеном. Очевидно відомості Йорданеса не сягають докладно на лівий берег Дніпра. Це ж „сорок днів дороги". Так само як він не знає північної границі отих „найхоробріших Антив.
Хто ж були ці „Анти" себто нарід, якого мовою названі Дніпро і Дністер?
Важливі відомості про „Антів" і „Слов'ян" стрічаємо теж у грецького письменника Прокопія Кесарійського рівно ж із шостого століття. В його сьомій книзі „Історії Воєн" залишає він досить детальне свідчення про „Антів" і „Склявенів". Нас буде цікавити головно те, що він говорить про їх мову. Знайдемо в нього також важливе засвідчення про культ рік, без якого наші досліди були б тільки здогадні. Той же автор складає теж цікаве свідчення про старинну віру антів, чи слов'ян. Ці його свідчення про віру й звичаї слов'ян у шостому столітті заслуговують на докладнішу аналізу. В нашій праці наводжу тільки і те місце, яке доказує спорідненість народу, який замешкував терени між Дунаєм і Дніпром.