Підкреслимо теж виразно, що ствердження про дві рівнобіжні назви Дніпра відноситься у Йорданеса до далекого минулого, а не тільки до теперішности. Він же говорить про часи боїв і амазонок, які для нього самого є... передісторією.
Х світлі цих даних вже не маємо двох кандидатів на авторство назви Дніпра в його передісторичному звучанні. Назвали ж його автохтони. А це разом із тим доказ глибокої перед
810
історичної автохтонности наших праукраїнських предків у благословенній Дніпром країні його споконвічної Батьківщини.
Наведемо на закінчення цього розділу повний опис Дніпра в Геродота. Зрозуміємо там ціну дану цій землі чужинцями. Зрозуміємо, чому наша земля споконвіку була нам завидувана і чому від непам'ятних часів наїзджали на неї і пробували від нас її відібрати, чи хоч би співпоселитися, преріжні народи, яких саме ім'я трудно відтворити із чужих записів. Але ми тут триваємо і зв'язує нас із цією землею преславна назва „Ріки Переможця ",Батька і Бога.
Вернім, одначе, до батька історії Геродота (IV;53.): Ось як захоплено пише він про Дніпро: ФЭфбсфпт Ве· Впснуаензт рпфбмьт· жт еуфй ме-муфьт те мефЬ "Йуфспн фпэфщн, кбй рплхбскЯуфбфпт кбфЬ знюмбт фЬт змАфЯпбт, пэфй мпхнпн фщн Чкхийкюн рпфбмюн, Ьллб куъ фщн Ьллщн брЬнфщн, ·р\ш· НеЯлпх фпа БйгхрфЯпх" фпэфщ гбс пхк пйЬ те еуфЯ унмвблеейн Ьллпй» рпфбмьн фщн ВЭ лпйрюн ЗпснуиЯнзт еуфЯ рплнбскеуфбфпт, пт нпмЬт те кбллЯуфбт кбъ ехкпмйВ:уфЬфбт кфЮнеуй рбсЭчефбй, Ячий'бт те бсЯуфпхт ВйбксйВпн киї рлеЯуфпхт· рЯнйуиб'й те йвйуфьт еуфЯ' сеей те кбибсьт рбсЬ иплеспАуй' урьспт те рбс бхфьн Ьсйуфпт гЯнефбй· рпЯз те, ту пэ уреЯсефбй з чюсА], вбиэфбфз· блет те Эръ фщ уфьмбфй бэфпа бхфьмбфпй рЮгнхнфбй Ьрлефпй· кЮфеЬ те ме-гЬлб ЬнЬкбнПб, фб бнфбкбЯпхт кблепнуй , рбсЭчефбй ет фбсйченуйн, Ьллб те рпллЬ, ищхмЬубй atjta. мЭчсй мен нхн Фесспх чюспх, ет фпн феууесЬкпнфб ЮмесЭщн рльпт еуфЯ UJ, зйнюукефбй сЭщн Ьрп впсЯщ Ьнемпх· то Ве кбфэресие Вй юн сЭей бнисюрщн, пэВелт ечей цсЬубА' цбЯнефбй Be сЭщн Вй есЮмпх е\: фщн гещсф/щн ^кхиЭщн фзн чюсзн пэфпй гбс> пЯ2жкэ0бй рбс бэфпА' ерЯ ВЭкб ЮмесЭщн рльпн нЭмпнфбй, мпэнпх Ве фпэфпх фпа рпфбмпн кб\ НеЯлпх пхк ечщ цсЬубй фЬт рзгЬт· ВпкЯщ Ве, пэВе пэВеът' ЕллЮнщн.
Х перекладі:
„Четвертою рікою (четвертою в описі Геродота, ідучи з Заходу на Схід) є Борисфен, який є найбільшим по Істері (себто Дунаєві) і найобильнішим, як ми це бачимо, не тільки із скиф-ських рік, але із усіх інших, за вийнятком тільки Нілу Єгипетського, бо з цією рікою не дасться порівняти ніякої іншої ріки. Але після Нілу найбагатшим є Борисфен, який достачає і пасо-
811
вища найжиттєвіші і найкраще утримані для черед, і риби найкращі, а зокрема найчисленніші, і воду до пиття найсолодшу, і пливе сам чистий серед інших мутних рік, і збіжжя понад ним вдається найкраще, і трави ростуть в місцях дуже глибокі, там де не засівають ріллі. Отже й сіль біля його джерел сама густіє в безмірній кількості, доставляє він суми, що звуться „антаке-ями" до насолювання і багато інших плодів гідних подиву. Отже аж до околиці ҐЕРРОС, до котрої є сорок днів судноплавання, розпізнано, що до північного вітру він пливе, але через які країни до того місця він пливе, ніхто "не вміє сказати, але здається, що пливе він через пустинну країну Скифів хліборобів. Бо ці Скифи замешкують від нього на десятиденне плавання. Цієї однієї ріки і Нілу не зумію показати, як теж ніхто із греків."
Ніхто із греків не відріжнював теж народів припонтій-ських, але всіх їх гуртом називали вони скифами, як ще в десятому столітті називали прехоробрих лицарів Святослава.
Дарма, що сам Геродот знає, що замешкували ці землі аж до далекої півночі ріжні народи, бо ж це він завважує, що скифські купці мусіли брати із собою перекладачів, коли вибиралися на північ. Отже жили там народи, з якими споконвіку велася оживлена торгівля, як і вздовж берегів більше славного Нілу.
Земля обильних пасовищ, добре плеканих засівами збіжжя, численної худоби, земля, що текла молоком і медом.
Чи це „Дніпро" у текстах „Едди"?
' Дуже цікавою є справа можливого запису, чи відгуку назви „Дніпро" в найстарших ісляндсько-скандинавських текстах гимнів і саг, відомих під назвою „Едди".
Можливість інтерпретації двох місць Едди, в яких стрічаємо назви схожі па Дон і Дніпро, була б надзвичайно цікавою так з історичного, як і з філологічного боку.
Тексти „Едди" походять у своїх записаних формах аж із одинадцятого століття, однак вони оперують дуже старим ма-теріялом так історичного, як і релігійно-світоглядового змісту.
Одним із важливих мотивів історичного характеру є спогади із боротьби чи відносин із гунами. Неодноразово стрічаємо їх у старогерманських сагах. Ріжні місця в Европі могли бути тереном таких боїв. Не все дається устійнити терен тих на-пів-мітичних спогадів.