В інших мовних групах
Для загальности огляду історії нашого слова доводиться теж згадати про групу грецьких діялектів і мови та кель-тійську мовну родину.
Обидві групи виказують "ЛЬ" у корені, отже, належать до європейської сфери формування цього слова, але рівночасно бачимо в них початкове "г" подібно як в іранській, хоч генеза цього з'явища мабуть різна і незалежна.
V грецькій мові бачимо слово "геліос" мабуть із форми "сауле-ос", "сеулє-ос", "геулє-ос", геліос. Форму "саулє" ми бачили засвідчену, інші форми здогадні.
Важливий є т т здогад, що заміна "с" на "г" могла мати ще посередню форму із "фау дігамма", отже, у вимові щось близьке до "В" у звучанні "Веліос", чого слідом могла б бути форма "Авеліос". Але ці міркування, хоч завели б нас до цікавих висновків, мусимо відкласти до інших праць.
У кельтійських мовах зустрічаємо форми: "гауль" (від сауль) та "геууль", "геуль", "геоль".
Для нас важливе ствердження, що всі ці форми постали від форми, якунебудь прийняти б за основу, що, одначе, мусіла вже заключати в собі "л", тим часом як тільки іранська мова затримала первісне "р", або, коли не прийняти "р" як первісне, тоді із такої форми, яка це "ль" уже перед тим витворила. Отже, формація іранська є старша від грецько-кельтійських, або рівнобіжна, але в іншому мовному колі, у якому не виключені теж взаємовпливи.
167
л не займався тут похідними словами чи теж доведенням етимології аж до всіх новітніх мов, бо ці речі є очевидні без доказу.
Висновки:
На тлі повищих аналіз і міркувань відоме в науці споріднення слова "сонце" виступає більше рельєфно. Зарисовується питання мовних епох. Тут, мабуть, треба прийняти, що хоч усі ці мови походять, з одного кореня, то, одначе, доводиться говорити про простіші лінії їх сполучення із прото-мовою чи похідне. Простіші сполучення чи переємство вказують, здається, на відносно більшу старовинність утворення чи походження мови.
Для нашого вужчого предмету ми доказали, що існували окремі епохи розвитку мови, пов'язані теж із культом.
Одне слово, само для себе, ще не було б базою для творення загальних гіпотез. Якщо, однак, мова йде про скитсько-українські відносини, то після моїх праць про "Березу" та назви рік "Дніпро" і "Дністер", це вже третя праця, що доводить нас до того самого висновку.
Y передісторичних часах, уже після виразного зформулювання своєї національної спеціялізації, маємо до діла із взаємовідношенням і взаємовпливами скитсько-українськими, які залишають сліди як у мові, так і, головно, в культі.
Маємо теж зайвий доказ, що старовинні Пантеони були не тільки взаємно толерантні, але в міру творення дружби чи загальніших об'єднань в імперіях уміщали в себе назви, поняття чи Божества із споріднених культур, у нашому випадку — індо-европейських чи просто арійських.
„Свар" у текстах Ригведи
Слово "СВАР" ще зовсім живе у текстах Ригведи. Сяє там своїм багатогранним блиском. Виявляє всі значення, наведені у попередній, лінгвістичній, частині цієї праці.
Трудно, чи радше неможливо, перекладати священні тексти Гимнів Ригведи. Справа в тому, що слова там такі багатозначні, такі широкі своїм обсягом, що їх трудно передати в модерних мовах, у яких слова уживаються в їх пізніше закріпленому значенні меншого обсягу, значеневого та емоційного.
Коли віщун Ригведи говорить слово "СВАР", то в його душі і в душі слухача забренять усіх сім чи вісім струн його значення. Перекласти його одним якимось словом, хоч би й вірним, це значить вдарити одну, або тільки дві струни, тоді, коли у ведійській поезії звучать усі сім рівночасно. Отже, усі
168
європейські переклади є звуженням їх санскритських значеневих комплексів. Ще гірше, коли часом перекладач добере слово буцім-то конкретно, і думає, що зводить до конкретного значення, а тим часом він зводить часто цілий текст до незрозумілої нісенітниці. Ще гірше, коли слова, що мають свій ритуальний і віровизнавчий підклад, цебто коли дане слово, ужите в ритуально-технічному розумінні, передане і перенесене на т. зв. „реальний грунт" іншої мови.