Його стверджувало наявно Світло Дня, — чи Вогонь Світла Дня — що його пізнаємо далі як одного із Сварожичів — цебто Синів Сварога, Синів Світла.
Його стверджували Небесні Світила Зір уночі. Його стверджувала присутність Найвищого Неба над нами.
Сумнів про його існування був невідомий і неможливий. Його вчинило можливим щолиш матеріяліетично спрямовані вчення про так звану "Матерію" як сутність світу, чи то мертву, чи наділену енергією, чи навіть створену.
Таїнство Істоти Найвищої Святости "відкрили віщуни у серці, шукаючи допитливо" (Ригведа X. 129).
Поява Світло-Ієтоти, або Світло-Оонця, викликала в людині дивний і піднесений стан душі від сильного надхнення аж до світовізій віщунів. Знають і описують це віщування найнадх-ненніші віщуни й поети.
На силу і своєрідність цього почування я звернув увагу в моїх літературознавчих студіях зокрема про Сковороду, Шевченка та Ольжича. Стан світловізії віщуна так чудесно і докладно описаний у поемі Франка "Іван Вишенський", ще жде на окрему працю, яка докаже, що світловізія Вишенського це не тільки поетична уява, але дійсність такого переживання високими просвітленнями.
Я ошісав і назвав це дивне і блаженне почування як Святість.
182
Дуже мідне і яскраве самоусвідомлення природи цього чудовного почування в людській душі зустрічаємо у Сковороди. З уваги на те, що моя праця про нього не змогла бути оголошена друком, мені доводиться навести із неї відірвані фрагменти, які є описом вибуху цього почування:
"...устав я рано і пішов до саду перейтися. Перше почуття, яке я пережив моїм серцем, було якесь увільнення немов із в'язів, свобода, бадьорість, надія зі сповненням. Увівши в такий стан духа всю волю і всі мої бажання, почув я в собі незвичайний підйом і рух, що наповнювали мене таємною силою. Нагло якесь ізілляння сповнило мою душу, від чого все моє нутро розгорілося вогнем, і здавалося, що полум'яна течія кружляє в моїх жилах. Я почав-не-ходити, а бігати, ніби несений якимсь поривом. Я не почував у собі ні рук, ні ніг і був немов увесь зложений із вогнистого складу, що носився в просторі круто-буття. Цілий світ зник передо мною. Одне лише почування любови, благодійности, спокою, вічности оживляло мою істоту. Сльози полились із моїх очей і розлили премилу гармонію в усе моє буття: Я приник до себе, почув ніби синівське запевнення любови і від того часу присвятив себе на синівську слухняність Божому Духові".
Не місце тут удаватися в аналізу цього почування. Вона вже написана в моїй праці. Я відмічую тут основне для нашого досліду відчуття пов'язання цього почування із Світлом чи Вогнем.
Душу Сковороди наповнило „ізілляння... від чого його нутро розгорілося вогнем, і здавалося, що полум'яна течія кружляє в його жилах... Він був немов увесь зложений із ВОГНИСТОГО СКЛАДУ, що кружляв у ПРОСТОРІ КРУГОБУТТЯ. Він відчув ніби СИНІВСЬКЕ ЗАПЕВНЕННЯ ЛЮБОВИ і від того часу — підкреслюємо — і від того часу — присвятив себе на СИНІВСЬКУ СЛУХНЯНІСТЬ БОЖОМУ ДУХОВІ".
Якби Сковорода вивчав докладніше теологію наших пра-предків, тоді цього ДУХА БОЖОГО ІЗ ІСТОТИ ВОГНИСТОГО СКЛАДУ, що лине в просторі кругобуття, що полум'яною течією оживлює нашу істоту і дає їй основну силу нашого життя у вигляді надхнення, то він назвав би його ІСТОТОЮ СВЯТОСТИ, або у мові наших прапредків СВАНТЕВИТОМ.
Сковорода виразно відчув у цьому найвищому моменті свого життя, що він є СИНОМ НАЙВИЩОЇ СВЯТОСТИ, або у космологічному сенсі СИНОМ НАЙВИЩОГО СВІТЛА.
Про численні вибухи цього почування святости в житті Шевченка писав я у моїй праці п. з. "Основна сила творчости
183
Левченка", і тому доводиться тільки відіслати моїх читачів до неї. В живучості цього почування у Сковороди і Шевченка знаходжу метафізичну єдність їх духовости.
Сковорода знає, що саме в такому душевному стані да-оться нові думки, ідеї чи об'явлешія.
Знає теж Іван Франко, що хоривський кущ горів у його власному серці. Він знав теж муку і відповідальність пророка, що мав би горіння цього куща перекласти на людську мову наказів пророка для народу, якого йому дано вести і для історії (Мойсей).
Знали це почування і дали про це свідоцтво великі містики в Европі. Тут згадаємо тільки Беме, якого свідчення я навів у одній із моїх публікацій англійською мовою.
Словом, треба б писати цілу студію про це відчуття у психології пророків та провідних постатей креаціоністичної літератури.
Характеристичним для них усіх і нерозривне поєднання цього стану із Світлом чи Внутрішнім Вогнем. Ті, що зазнали дару цього Світла, або прийняли його із уст великих утаємничених, так і звалися „ілюмінатами" цебто „просвітленими".