Выбрать главу

Leuchtturm auf Arkona
дом чи вином. На цих Божественних Левадах Божественний МЕД, буде скріплювати його вічне надхнення і святість, як стан блажегіности душі героя по смерті. Рабів, — як довідує­мося із віри лицарів Святослава, — до цього Вирію Прапредків там не пускалихГрудка землі, якою затуляв герой свою смер­тельну рану була там його найкращим і єдиним свідоцтвом на­ших прабатьківських чеснот.
Інші символи Свантевита чи цілої його Святині є само­зрозумілими саме як символи і не вимагають окремих мірку­вань на самому вступі. Це буде величезний Меч, як Символ Бо­ротьби і Найвищої Влади, а далі прекрасний запряг коня і сам ЖИВИЙ БІЛИЙ КІНЬ, символ білого світу небес.
І врешті...
І це найвеличніше у святині і цілому культі... Буде там триста найкращих, вибраних лицарів, яких жит­тя присвячене Службі і Славі Свантевита.
Нас уже не зачудує, що всі вони будуть на білих конях. Чи це дійсність чи мітологія...
Ми вже готові, щоб критично і аналітично читати основ­ний, документальний текст нашого досліду, а саме книги:
Саксо Ґрамматікус: Іеста Данорум, Лібер XIII.
Нашу лектуру доводиться, однак почати від критичної дискусії про автентичність свідчень Саксонця.

Про „Історію Данців" Саксонця Письменного
Саксо Ірамматікус, або Саксонець Письменний, був дон­ським поетом та істориком із родини дружинників у службі князя Вальдемараса Першого. Жив він в рр. 1150-1206. Увійшов у службу архиєпископа Абсальона і, очевидно, мусів набути для цієї служби усіх конечних знань із опануванням латини то­дішньої "кляси" і стилю.
Сам був поетичної вдачі і мав живе заінтересування ста­ровиною, а зокрема історією князів і воєн свого народу. Пише історія, що із спонуки цього архиєпископа він почав писати свою історію 1185 р. Може „спонука" архиєпископа — це тільки виправдання і повага для його власних заінтересувань. Цього не знаємо напевно, але знаємо напевно, що його заінтересування історією є жваві і щирі.
Події, про які буде мова, відбувалися Ваюці 1168 і саме ар­хиєпископ відігравав важливу ролю в боротьбі за опанування острова Ругії і знищення святині Свантевща у твердині Ар-кони. Мусимо пам'ятати, що це був час, у якому архиєпископи відігравали більше активну і безпосередню ролю в політичному житті, ніж сьогодні. У поході, про який буде мова, архиєпис-коп Абсальон відігравав ролю головнокомандувача і був авто­ром головного бойового пляну облоги твердині Аркони.
Для ілюстрації цього факту пригадаймо нашим читачам, що це в той час приблизно князь Англії Генрих II забажав, щоб його канцлер, цебто, на сьогоднішні поняття, прем'єр мі­ністрів, став архиєпископом і здійснив це бажання в блиска­вичному часі. Він бажав собі далі, щоб цей архиєпископ, мова тут про славного Томаса Бекета, справував надалі уряд йому вірного канцлера і дорадника. Тут сталося не по його бажанні. Не будемо теж слідкувати тут за цією важливою подією в істо­рії Англії. Ми згадали її лише для ілюстрації ролі архиєписко-пів того часу.
В Данії архиєпископ Абсальон зостався вірним князе ві. Історію нападу на Ругію, облоги Аркони і події після її роз­грому можемо слідкувати з виїмковою докладністю в історії Саксонця. Слід думати, що він був безпосереднім учасником і навіть мав за завдання писати хроніку цієї війни. Вона ж була завершенням трьох попередніх спроб опанувати цей острів, у рр. 1136, 1159 і 1166. Цілий хрестоносний похід мав бути підня­тий проти держави цього острова і твердині старослов'янської віри. Отже, подія вважалася неабиякої ваги та історичного значення для Данії. Роля архиєпископа тут повністю вияскрав­