198
лена, можливо — перебільшена. Сам безсумнівно хоробрий князь Данії, Вальдемарс Перший, показаний тут у досить пасивній ролі глядача, що дивиться на боротьбу та облогу із свого крісла перед шатром. Натомість активність і провідна роля архиепископа скрізь детально висвітлена. Це можу пояснити тільки фактом безпосередньої участи його секретаря чи учня, саме Саксонця Письменного, у цих подіях і навіть впливу самого ар-хиєпископа — таке яскраве підкреслення його ролі підчас облоги і після розгрому твердині. Так чи інакше події описані ще за життя численних учасників були для них цікаві, тому описані докладно із конечности в основному вірно, хоч саме слово Абсальона могло мати вплив на переоцінку його власної ролі.
Мабуть із цієї хроніки, а зокрема жвавости її опису постала думка написати цілу історію Данії. її з доручення чи спонуки почав Саксонець від панування перших християнських князів Данії, а саме — від Свейна 1076 р. Зовсім подібно як у наших хроніках. Але є й основна ріжниця, а саме — пізніше автор доповнив її всіма зібраними відомостями, переказами чи традиціями дохристиянської доби із можливо повним використанням ісляндсько-скандинавських саг, і таким чином постав його монументальний твір "Історія Данії" п. з. оригіналу "Ґеста Данорум".
Очевидно, трудно вимагати історичної докладности від тих частин його історії, які він міг основувати тільки на традиції, залишках хронік чи головне на сагах, себто поетичних творах, що були рівночасно героїчними і мітологічними епопеями півночі. Але саме в тій частині збереглася велика скарбниця легенд чи героїчних саг, від яких зачинається історія кожного народу. Подібні елементи є вплетені, як відомо, і в нашу хроніку, але в дуже незначній мірі, наслідком чого пропала ціла наша історія дохристиянської доби.
Отже, даремно гніваються деякі історики за "неісторич-ність у сучасному значенні" хроніки Саксонця. Ми не мали б історії князевича Гамлета, в оригіналі Амлета, що надхнула Шекспіра до його монументальної трагедії.
Одначе, навіть ці критично-негативно наставлені історики признають, що чим ближче до сучасности тим докладнішою і вірнішою стає його історія, а щодо сучасности то тут залишається ствердити, що це безпосередня обсервація або докладні звідомлення численних учасників. Це останнє я виключаю на основі цілого ряду подробиць, які вказують на тонкий обсерваційний хист і живий інтерес самого автора.
Як би однак воно не було, то не може бути сумніву в ав
199
тентичності і правдивості основних подій, що ними будемо займатися, вони ж бо, або тогочасні, або писані з автопсії.
Стільки в загальному для нашої оцінки історії Саксонця Письменного.
Якщо йдеться про вужчий предмет досліду, а саме — відомості про внутрішній устрій держави Руґії, опис святині Свантевита, його статуї, як теж статуй інших Божеств в інших І містах цього острова, то тут ми у дуже щасливому становищі.
А саме: німецький учений Шухгардт, згадуваний уже вище, провів археологічні досліди й розкопки, докладно слідкуючи за описом Саксонця. І тут саме виявилася уоя докладність і правдивість опису даного Саксонцем у його "Історії".
Отже, маємо перед собою опис подій, як теж твердині і Аркони і святині Свантевита, потверджений археологічними розкопками із докладністю, яка зовсім задовільно документує правдивість опису Саксонця. До цих розкопів трудно буде підкопатися якому небудь песимістичному чи ворожому крити-
Ми не маємо теж найменшого сумніву, що ані Абсальон, ані Саксонець не мали ніякої симпатії, а тим менше повного зрозуміння звичаїв чи релігійних вірувань венедських слов'ян острова Руґії. Що більше, цілість походу чи наїзду відбувалася з виразним наміром остаточного знищення цього важливого осередку автохтонної та оригінальної віри цієї слов'янської держави. Тому тут можливі чи то викривлення чи знецінення "поганської віри", але, із другого боку, лицарське походження і поетична вдача разом із інтересом до старовинности мусіла у великій мірі рівноважити ворожість наставників автора, головно архиєпископа Абсальона до подій і змісту старовинної віри Руґіянців. Тут слід відмітити теж, що не всі князі Данії, уже християнізованої Данії, були прозелітами. Про одного з них читаємо, що вислав він величний дар Свантевитові в Руґії, славному із своєї вирочні, за що не похвалили його християнські єпископи.