А проте, що найбільше здивує і нас самих, це добре й ви-сокозорганізована теократія цих держав і народів.
Теократія — це система правління держави, у якій найвище місце і найважливішу ролю відіграють священики чи жреці. Таку визначну чи вирішальну ролю відігравали у певну добу державницького розвитку священики в усіх старовинних державах. Ми бачили яскраві приклади у Єгипті, Індії чи Месопотамії.
Значна частина воєнних здобутків чи здобичі іде до святині. Гербордус говорить виразно про старовинний "закон десятини". Цей старовинний закон примінив Володимир і до нової, чужим Богам збудованої Божниці.
Ворожіння у святині є національно-державним актом. Він вирішає про всі важливі справи. Авторитет священиків стоїть там вище від княжої влади. Природа дивної сили інтуїції священиків вимагає окремого розгляду. Зовнішні події, як рухи птах чи коня тільки пробуджували в них таємну силу їх відчуття.
Щобільше. Стрічаємо в державі Руґії дивний факт, що
214
Святиня Свантевита має своє власне озброєне лицарство у вигляді трьохсот лицарів на добірних конях. Це неабияка сила у тих часах. Вони боролися на суходолі і на морі. Про боротьбу на морі говорить теж виразно Гербордус. Три сотні лицарів, крім святині, улаштовують свої власні походи, очевидно, разом із державно-князівськими, чи теж виправи. Уся їхня здобич належить тоді святині. Отже, це була форма організації збройно-мілітарної сили, яку бачимо пізніше в історії хрестоносців як ордени.
Ствердімо виразно для всієї історії, що таку форму організації, коли лицарі присвячені святині воюють у її обороні, а рівночасно їх лицарство є суспільною службою Священній Ідеі чи Справі, стрічаємо в державі Руґії вже в завершеній формі. Звичайно, і в інших державах був обов'язок оцього служіння святині так, що священна десятина була загально-обов'язуючим законом у цілому слов'янському світі.
У постійній загрозі з боку Данії і Німеччини конечність створення такої організації була самозрозумілою, а проте, творення такої форми суспільно-національного ладу залишиться духовим здобутком цього старовинного ладу на острові Руґії. Була там, як знаємо, головна і верховна святиня величезного за-сягу духової влади на всі околичні держави. її повагу засвідчує факт, що новонавернений данський князь складає їй величавий дарунок, за що єпископ и домоглися його покарання смертю. Довідуємося теж із наведених джерел, що спроби завоювання Руґії були численні. Довідуємося теж, що хвилева перемога не давала ще панування над Руґією. Що лише після знищення свя-_тинь на цілому острові вдалося закріпачення Руґії.
Про організацію цього священного ордену на Руґії знаємо, на жаль, замало. Чи це були молоді мужі певного віку, які відбували цю службу до певного віку, чи радше це були лицарі, що присвячували ціле життя обороні святині і держави.
Очевидно, була теж добре зорганізована і устійнена гіє-рархія священиків Свантевита із головним і найстаршим свя-| щеником. Мусів отже, бути їх вишкіл, отже — система навчання і теології. Виразно читаємо про їх молитви, обряди, благословення, а найважливіше — їх значення .таємне передвіщування, яке в усіх старовинних культах відігравало важливу ролю. Отже, це не була народня віра самого тільки фолкльору, — яку називали вороги „народною" або сільською, — по-латині „паганус" — від чого пішло оте згірдливе слово „поганська віра", — але це була високозорганізована державна віра слов'янських держав перед християнською добою їх історії. Це так на далекій півночі. Якою ж величною мусіла бути релігія премогутнього Києва.
В "Історії" Геродота стрічаємо опис міста Ґелону, що існувало в часі походу Дарія на Скитію. Цей город мав округлу форму і був обведений високим дерев'яним валом. Були в ньому будинки і численні святині з дерева. Божественні статуї, яким молилися горожани Ґелону, вважав Геродот „грецькими". Зокрема була там святиня „Діонісія" та відбувалося храмове свято що три роки. Після Богослуження були там звичайні пи-рування й забави.
Покинений його мешканцями город був спалений Дарієм. Мешкали в ньому синьоокі жителі із русявим волоссям. Давніше мали жити там також греки. Мешканці Гелону не були однак греками. Були окремим народом і говорили окремою мовою. Не воювали теж на боці Скитів проти Дарія.