Про город цей довідуємося від Геродота, що був він на схід від Танаїса, себто Дону. Але без археологічних доказів трудно устійнити його місце на мапі. Слід думати, що був він теж недалеко від моря, коли були там колись греки, себто грецькі колоністи. А в тім це вже є міркування. Не насмілюємося на ніяку ідентифікацію народу, що збудував у дереві Ґелон і велику Святиню Бога, якого окреслив Геродот як "Діонісія".
Для нас важне тільки ствердження так вчасного існування типу культури, яку далі стрічаємо в Україні і в досліджуваній Руґії. І там городи і святині з дерева і Божества, яких грецькі купці могли б із легкістю взяти за своїх рідних. А зокрема Божества із яким сполучувався культ їм відомий, як культ Діонісія. Це пир і забава після Богослуження. Не знаємо тільки чи пили вони вино чи престаровинний "МЕД", відомий із праісторії мови як спільний цілій групі індоєвропейських мов і народів.
Знаємо також, що цього типу виразно староукраїнські городи окружали широким вінцем престаровинний Київ уздовж ріки Росі чи понад Сулою, як наприклад РоДень чи Воїнь, відомі із літописів та із археологічних розкопок.
Підкреслюю, що в цій праці не роблю ніяких висновків чи навіть спроби ідентифікації населення Ґелону, що їх Геродот називає Будинами. Стверджую тільки подібність культового елементу святині з дерева та культу Божества із трирічним празником того самого типу, що й у далекій Руґії. Стверджуємо тільки ікличезне простірне і часове розпросторення культури цього гину.
Не шаємо назви Божества із Ґелону, бо ж Діонісій це тільки грецька назва перенесена на Божество Ґелону. Мусило
216
І
однак бути якесь споріднення в загальному культі. Але ж коли б навіть прийняти його ідентифікацію, як грецьке Божество Діонісія, то і тоді це тільки інша назва для окреслення Божества Духового Щастя, Надхннення, масової евфорії, радости, щастя та навіть бурхливого радісного піднесення вираженого екстатичного типу танцями.
Надхненне Щастя, як відчування Життя, відчуте тут як важливий аспект Істоти Буття.
Згадаймо ще, що новіші досліди вказують на глибоку старовинність городів і поселень над Сулою чи над Південним Богом. Прекрасної назви городи як „Воїнь" чи „Родень" побудовані на ще старшого типу поселеннях чи городах. Час і дати цих долішніх наверствувань нам невідомі. Ще багато цікавого і нового очікуємо від археологічних дослідів.
Ледве чи виявлять вони увесь багатий Г глибокий зміст релігійних культів і віри нашої старовини. І вже без археології, а просто з історії України знаємо, що не може бути щасливою нація, яка відречеться свого Божества Надхненного Щастя і Святости як Істоти Буття.
Триста лицарів на добірних конях виявилися слабою силою на сторожі Святости Національної Віри.
Я навів Геродота для ствердження єдиної обставини, а саме, що той тип культури, який він стверджує в Гельоні на Придніпров'ї хоч безсумнівно підлягав розвиткові і змінам впродовж тисячоліття, все ж таки навіть після півтора тисячоліття виказує такі прикмети, які вказують на їх генетичне споріднення.
Ще яскравішим прикладом генетичного споріднення культур просторів, про які мова, є ще такий культовий момент, який ми ствердили в наших головних джерелах а саме: численні роги звірят, про які згадують усі наведені автори. Роги служили перш за все, як архаїчна ритуальна чаша в руках Богів чи померлих, що ішли до неба. Ми бачили, що ці роги, роги биків зокрема були різьблені і мистецьки прикрашені. Гербодус пише теж найвиразніше, що ці прикраси були із золота і дорогого каміння. Отже такі золочені роги характеризують жертовних биків, що їх роги золотили чи то перед чи після жертви. Маємо про це свідчення не тільки в самого Гомера, добре відомі, але і в самих археологічних розкопках і то набагато старших від самого Гомера. Маю на увазі славного бика із Мікени чи радше його голову із суцільного золота із наголошеними золотими рогами і найвиразнішим символом сонця у виді розети на його чолі. Ніх-
217
о із учених не має сумніву, що це предмет культу. Культура мікенська і кританська довгий час уважалися передгрецькою і називалися так званою середземноморською культурою невідомого народу чи народів. Сьогодні не має в науці сумніву, що це була старо-геленська культура. Не має сумніву після кілька разів вже згадуваного мною відчитання написів із Крити т. зв. письма лінеарного стилю "Б". Але ж ця культура датована. Отже золотили роги жертовним бикам не тільки за часів Гомера, себто приблизно тисячу років до нашої ери, але за часів мікенсько-кританської культури із третього і другого століття до нашої ери. Речі надто відомі, щоб забирати місце наведеннями чи доказами. А втім подібні роги можна оглядати в численних музеях, у першому із краю у Британському в Лондоні. І знову неможливо припустити, що ця культура мандрувала із Руґії до Крети, але, що вона мала спільний осередок прото-індоевропей-ської чи пізнішої вже спеціялізованої культури. В кожній із них стрічаємо ту саму старовинну жертву і культ. Знову ж не доводиться цитувати пречисленних місць із Ригведи, як теж наведень, що могутнього звучання назвою „Бугая" називали самих Богів. В описуваних в наших джерелах святинях місце бика зайняв кінь, але в ритуалі жертви існував далі бик як предмет великої жертви. Звідси роги биків і звірят у наших святинях. Розгалужені роги диких звірят зокрема оленів служили теж для скріплення чи прикраси самих основ дерев'яної будови святині. З'явище теж відоме в новіших дослідах археології України.