Новітні дослідники старовинної української культури, віри і фолкльору показують, як пиняво поширювалося християнство поза княжими столицями. До такого висновку прийшов, як дослідник передхристиянських вірувань, митрополит Іларіои у своїй праці п. заг. "Дохристиянські вірування українського народу".
З проявами двоєвір'я християнська церква вела нещадну боротьбу. Наслідком було те, що — з одного боку — зникали або й винищувались дохристиянські обряди і звичаї, як цього, наприклад, домагався пізніший теоретик даного напрямку Іван Вишенський, а з другого боку, на ці звичаї наверствувалася тоненька верства християнізму. Фолкльор знайшовся упослідженим, як щось нижче, народно-селянське, засуджений у змислі
439
морального знецінення, призначений на знищення. Так пропала „неписана" література самої ж лицарської доби, література типу поем Бояна чи поем „Слова про похід Ігоря", хоч саме „Слово" збереглося, можливо, завдяки його християнським елементам, бо ж зберегти літературу серед історичних бурь і розгромів можна було тільки в манастирях. Крім цього священича верства володіла тоді міцніше мистецтвом письма з доби візантійських впливів і книжним знанням християнізму, започаткованим солунсько-болгарським діялектом, що став відомим під назвою церковно-слов'янської мови.
Все це не тільки не сприяло збереженню неоцінених скарбів фолкльору, а навпаки, спричинилося до його знищування. Крім цього, поки закінчився процес християнізації села і народу як цілости, нашу державу навістила катаклістична трагедія — насамперед монгольський розгром і залив Східньої Европи, а потім нищівні удари і загарбництво гібридної Москви.
Настав довгий період залежности нашої держави від чужинців та включення її в систему інших держав (Литви і Польщі), а далі — доба неволі й бездержавності!. Саме в такий важкий час український фолкльор відіграв й нашій історії ролю зберігана української національної свідомости, культури й традиції.
Ми пережили добу зради частини нашої провідної верстви, що шукала собі місця в чужих державних системах. Най ганебнішим прикладом цього є привілеї і титули від московського царату. Провідна верства польонізувалася або московщилася.
Не будемо тут деталізувати цього сумного процесу, відомого навіть з популярних і неглибоких книжок про історію України. Перший Сковорода прагнув спинити цей процес, висміюючи "матеріялізм", себто погоню за добрами коштом зради інтересів нації, та "мавпування" чужих культур у наслідуванні чужих зразків поведінки і чужих норм цінностей.
Сковорода був пробудником пробудників, що започаткував добу ідейного і морального відродження України.
Проте ще раз підкреслимо, що в цей важкий час бездержавносте і неволі ролю Шевченкового "Слова", що його він поставив на сторожі народу, відіграв український національний фолкльор з усіма своїми наверствуваниями, зокрема зберігаючи пам'ять про велич і славу Української держави часів Святослава і Володимира. Саме згадані постаті нашої історії найчіткіше записалися в пам'яті народу. Отже, разом із плеканцям залишків чи основ "праформ", цей наш фолкльор поневоленої.
440
але державної в минулому нації, стає формою захисту і збереження національного "Я" в неволі.
Могутні потенції нашої нації так сильно виявлені в українському фолкльорі, що він сам по собі і сйм у собі став своєрідним мистецтвом поневоленої нації. Українська нація зберегла своє існування завдяки своєму фолкльорові не тільки як т. зв. „біологічна субстанція", а також як окрема національна духова одиниця. Саме тому український народ міцніше ніж будь-який інший прив'язаний до своїх обрядів, співів, звичаїв, ноші та інших різноманітних форм нашого фолкльору.
Зрозуміємо також, чому інші європейські народи, напр., англійці, майже втратили ввесь свій фолкльор і сьогодні їм до водиться шукати за ним у самих залишках і рудиментах. Це тому, що в процесі державної культури нової доби функцію збереження національної свідомости перебрала на себе писана історія та "писана" форма літератури або філософії. Також у сфері віри маємо тут діло з далеко міцніше посуненою християнізацією, при чому англійський хрисшянізм виявив себе у формах національно-державної незалежносте — в протестантизмі чи у вигляді державної Англіканської церкви („Черч оф Інглянд"), де голова держави є, принаймні номінально, головою церкви. Фолкльор як виразник свідомости чи культури нації став зайвим. Він зберігся тільки в рудиментарній формі, напр., в танці, який має виразну магічну закраску, що така характеристична для саг і ч мітології кельтського циклу. Але такі зв'язки і таку його природу відкривають лише глибокі знавці природи фолкльору.