— Такі наслідки, — зауважив Дідеріх, подаючи Густі пальто.
Всі ці катастрофи, які були нічим іншим, як виявом суті влади, піднесли його і глибоко задовольнили.
— Наслідки чого? — спитала Густа, схильна заперечувати. Вона тільки хоче знати, хто він. Це її право, тут нема нічого непристойного.
— Це треба глибше розуміти, — суворо пояснив їй Дідеріх. — Історія з Граалем означає, що монарх відповідає тільки перед богом і власним сумлінням. Ну, а ми — перед ним. Якщо справа торкнеться інтересів його величності, що б ти не робила, я не скажу ані слова, а в тому разі, коли… — І він рухом дав зрозуміти, що якби перед ним стояла та сама дилема, він також, не вагаючись, офірував би Густою.
Густа обурилася:
— Це ж розбій! Щоб я гинула тільки тому, що Лоенгрін — безтемпераментний осел? Навіть шлюбної ночі Ельза не відчула його! — І Густа зморщила носика, як тоді, виходячи з «кутка кохання», де також нічого не сталося!
Дорогою додому молодий і наречена помирилися.
— Ось мистецтво, яке нам потрібне! — вигукував Дідеріх. — Справжнє німецьке мистецтво!
Бо тут, у словах і в музиці, були, здавалося йому, задоволені всі вимоги націоналізму. Протест був різнозначний злочинові, існуюче, уцравнене пишно шанувалося, благородне походження і влада з божої ласки цінувалися над усе, а народ — хор, вічно застукуваний подіями зненацька, — охоче бився дроти ворогів своїх монархів. Войовниче тло і містичні візерунки — і перше, і друге було витримане. Приємно також було, що в цьому творі мужчина був красивіший за жінку і викликав до себе більшу любов, ніж вона. «Як бачу красеня мужчину, то серце тьохкає моє», — співали чоловіки разом з королем, і музика, із свого боку, була сповнена мужньої краси, була героїчна, при всій своїй пишності, і вірнопідданча навіть у хвилини пристрасті. Хто встоїть перед цим? Тисяча вистав такої опери, і не залишиться людини, яка не стала б націоналістом! Дідеріх висловив це:
— І театр також моя зброя. Хіба що тільки процес про образу його величності так само збудив, громадян від сну. Я загнав Лауера до в’язниці, але перед тим, хто написав Лоенгріна, я скидаю капелюха.
Він запропонував послати телеграму солідарності Вагнерові. Густа пояснила йому, що це, на жаль, уже неможливо. Злетівши думками так високо, Дідеріх заразом висловився й про мистецтво взагалі.
— Для мистецтва теж існує табель про ранги. Найвище з мистецтв — це музика, тому вона є німецьким мистецтвом. Потім іде драма.
— Чому? — спитала Густа.
— Тому, що часом її можна покласти на музику, і тому, що її не треба читати, і взагалі.
— А що йде потім?
— Звичайно, портретний живопис — через портрети кайзера. Все інше це має значення.
— А роман?
— Це не мистецтво. Принаймні, дякувати богові, не німецьке: сама назва свідчить про це.
А потім настав день весілля. Обоє квапилися: Густа через плітки, Дідеріх — з міркувань політики. Для більшого ефекту вирішили, щоб Магда і Кінаст вінчалися того самого дня. Кінаст приїхав і Дідеріх зрідка поглядав на нього з тривогою: Кінаст зголив бороду, кінчики вусів підкручував до самих очей і вже так само блискав очима. Під час переговорів про Магдину частку в прибутках він виявляв загрозливу діловитість. Дідеріх, стурбований наслідком Справи і твердо поклавши спевнити до кінця свій обов’язок перед самим собою, тепер часто заглиблювавсь в торговельні книги… Навіть уранці перед своїм шлюбом, уже одягнений у фрак, він сидів у конторі; в цей час йому подали візитну картку: «Карнауке, поручик у відставці».
— Що йому треба, Сетбіре?
Старий бухгалтер теж не знав.
— Ну, все одно. Я не можу не прийняти офіцера.
І Дідеріх сам пішов до дверей.
Але біля дверей він зустрівся з незвичайно виструнченим чоловіком у зеленому, щільно застебнутому біля коміра літньому пальті, з якого стікала вода. Під його гостроносими лакованими черевиками відразу ж утворилася калюжа; із зеленого капелюшка, що його він, як це не дивно, не скинув, дзюркотіла вода.
— Насамперед треба обсушитися, — заявив він і, не чекаючи на Дідеріхову згоду, попрямував до грубки. Примостившися, він гугняво сказав:
— Продаєте, га? Заплутались, га?
Дідеріх не зразу збагнув; потім кинув тривожний погляд на Сетбіра. Старий вже знову взявся за листа.