Час був їхати. Кілька загальних фраз схвильованому і сторопілому Кінастові про чудове майбутнє, що на нього чекає, про велич, яку Дідеріх принесе йому і всій родині, — і Дідеріх з Густою зникли.
Вони зайняли купе першого класу. Дідеріх дав провідникові три марки і запнув фіранки. Його окрилена щастям енергія не терпіла зволікання. Густа аж ніяк не чекала такого темпераменту.
— Ти ж не такий, як Лоенгрін, — зауважила вона.
Але коли вже вона, схиляючися, заплющила очі, Дідеріх ще раз випростався. Непохитно стояв він перед нею з орденом, випинаючи груди і блискаючи очима.
— Перед тим, як ми приступимо до самої справи, — уривчасто сказав він, — згадаймо про його величність, нашого найласкавішого кайзера. Бо це має вищу мету: ми повинні бути гідними його величності, постачаючи йому добрих солдатів.
— О! — зітхнула Густа, блиском на його грудях піднесена до сяючих висот. — І це ти — Дідеріх?
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Доктор Геслінг з дружиною, що прибули з Неціга, мовчки дивилися одне на одного в ліфті цюріхського готелю; їх піднімали на четвертий поверх. Такий був наслідок погляду, швидко і обережно киненого на них управителем. Дідеріх слухняно заповнив бланк для запису приїжджих, і тільки після того, як обер-кельнер пішов, висловив обурення тутешніми порядками і Цюріхом взагалі. Воно ставало все голоснішим і кінець кінцем вилилося в ухвалу написати Бедекерові. Але тому що ця відплата здавалася не досить відчутною, його гнів обернувся на Густу: в усьому винен її капелюшок. Густа, із свого боку, звернула все на гогенцоллернський плащ Дідеріха. Снідати вони зійшли багряно-червоні. Коло дверей зупинились і важко задихали під поглядами гостей; Дідеріх у смокінгу, а Густа в капелюшку, на якому було все — і стрічки, і пір’я, і пряжки, і який, поза всяким сумнівом, давав право на номер у бельетажі. Знайомий обер-кельнер з тріумфом провів їх на місця.
З Цюріхом, а також і з готелем вони змирилися вже аж увечері. По-перше, покій на четвертому поверсі був хоч і не почесний, зате дешевий, і потім саме проти ліжок подружжя висіла одаліска майже в натуральну величину: смугляве тіло розкинулося на пишній подушці, руки закладені під голову, в чорних напівзаплющених очах — вогка млість. Посередині її перетинала рама, що дало подружжю привід до жартів. Наступного дня вони блукали з важкими повіками, гламали величезну кількість їжі і тільки питали одне, одного, що було б, якби одаліска була не перетята посередині, а показана вся цілком. Втомившись, вони спізнилися на поїзд і увечері, якомога раніше, повернулися до свого дешевого і непривітного номера. Не видно було кінця і краю такому життю. Але раптом Дідеріх, кліпаючи важкими повіками, прочитав у газеті, що кайзер перебуває в дорозі до Рима, де має намір відвідати італійського короля. Яка несподіванка, сну як не було. Моторно бігав він до портьє, в контору, до ліфта, і хоч як скаржилася Густа, що в неї голова йде обертом, а валізки вже були спаковані, Дідеріх уже випроваджував її з покою.
— Невже це потрібно? — скаржилася вона. — Тут такі ладні постелі!
Але Дідеріх лише кинув глузливий погляд на одаліску.
— Розважайтеся далі, моя шановна пані!
Від хвилювання він довго не міг заснути, Густа мирно хропіла у нього на плечі. А Дідеріх, швидко линучи крізь ніч, міркував про те, що по інших рейках, але. з такою ж швидкістю і до тієї самої мети, летить сам кайзер. Кайзер і Дідеріх женуть наввипередки! Дідеріхові вже кілька разів у житті траплялося висловлювати думки, які містично збігалися з думками найяснішої особи, то ж можливо, що і цієї миті його величність знає про Дідеріха: знає, що його вірнопідданий жене поряд з ним через Альпи, щоб показати цим боягузам-римлянам, що таке вірність монархові. Він блискав очима на пасажирів, які спали навпроти, — маленькі людці, чорняві обличчя яких уві сні здавалися знеможеними. Вони дізнаються, що таке німецький богатирський дух!
Ранком у Мілані та опівдні у Флоренції пасажири сходили з поїзда, чого Дідеріх ніяк не міг збагнути. Він безуспішно намагався з’ясувати тим, котрі ще залишились, яка подія чекає на них у Римі. Двоє американців піддалися на його умовляння, і Дідеріх сказав радіючи:
—. Ну, ви, звичайно, також заздрите нам на такого кайзера!
Американці подивилися один на одного з німим запитанням, що так і зосталося без відповіді.
Перед Римом Дідеріхове збудження перейшло в бурхливе бажання діяльності. Із самовчителем італійської мови в руках він бігав за поїзною прислугою, намагаючись дізнатися, хто приїде раніше — його кайзер чи він. Густа перейнялася чоловіковим збудженням.