Не те, щоб можна було чогось побоюватися з його боку, але треба було знову звикнути до того, що він на волі!.. І він зустрічає її з букетом! Невже він нічого не знає? У нього ж був час, щоб подумати. А вона! Тепер, коли він відсидів свій термін, повертається до нього! Бувають взаємини, які порядній людині і не сняться. А втім, Дідеріха все це так само не обходило, як і всіх інших. Він лише спевнив тоді свій обов’язок. «На всіх, напевне, це справить таке ж неприємне враження, як на мене. Йому з усіх боків дадуть зрозуміти, щоб він краще сидів удома… Бо що посієш, те й збереш». Кетхен Цілліх зрозуміла це і зробила правильний висновок. Що є слушне для неї, те є не менш слушне і для. деяких інших людей, не тільки для Лауера.
Сам Дідеріх, який ішов тепер по місту, приймаючи на кожному кроці шанобливі уклони, вважав за цілком природне займати місце, уготоване йому його заслугами. В цей суворий час він здобув стільки перемог, що тепер залишалося тільки збирати плоди. Люди навколо почали вірити в нього — із його душі відразу зникли всі сумніви… Про Гаузенфельд останнім часом стали поширюватися несприятливі чутки, і акції почали падати. Звідки стало відомо, що окружне управління у цієї фабрики свої замовлення забрало назад і передало їх Геслінгові? Дідеріх не прохопився ані одним слівцем, але це стало відомо ще раніше, ніж почалося звільнення робітників, з приводу якого так побивалася «Нецігська газета». Старий Бук, як голова спостережної ради, сам змушений був зажадати цього звільнення, що дуже пошкодило йому в громадській думці. Управління вдалося до таких крутих заходів, напевне, тільки тому, що спостережну раду очолював старий Бук. Було помилкою обирати його на голову. Взагалі краще було б йому тими грішми, що їх так благородно дав йому Геслінг, сплатити борги, аніж купувати гаузенфельдські акції. Дідеріх сам висловлював всюди цю думку.
— Хто б міг чекати цього від нього! — знов зауважував він і знов замислювався над примхами долі. — От коли видно, на що здатна людина, яка втрачає грунт під ногами…
Після цього у кожного залишалося тяжке враження, що і його, як акціонера Гаузенфельда, старий Бук доведе до загибелі. Бо акції падали. Звільнення викликали загрозу страйку; акції впали ще нижче… Тут на допомогу прийшов Кінаст. Він несподівано приїхав до Неціга — відпочити, як він казав. Ніхто не мав охоти признаватися іншому, що у нього є гаузенфельдські акції і що він ускочив у халепу. Кінаст сповістив когось, що інші вже продали свої. Його особиста думка була така, що треба поспішати. Якийсь маклер, Кінастові, між іншим, не знайомий, сидів час від часу в кафе і скуповував акції. За кілька місяців у газетах почали щодня з’являтися оголошення банкірського дому Занфт і К°. Хто ще мав гаузенфельдські акції, міг легко цьому банкові їх продати. Справді, на початку осені у жодної душі більше не було цих ненадійних паперів. Зате поширилася чутка, що Геслінг і Гаузенфельд зливаються. Дідеріх удавав здивоване обличчя.
— А старий пан Бук? — питав він. — Як голова спостережної ради, він, мабуть, також захоче сказати своє слово. Чи, може, сам уже продав свої акції?
— У нього тепер інші клопоти, — відповідали йому. Букова справа проти «Голосу народу» була призначена на розгляд. — Він, напевне, програє, — говорили деякі.
І Дідеріх із спокійною діловитістю:
— Шкода його. Тоді вже йому більше не засідати ні в яких спостережних радах.
З таким передчуттям усі й прийшли до суду… Викликані свідки нічого не пам’ятали. Клюзінг уже давно всім казав за продаж фабрики. Чи говорив він окремо про ту ділянку? І чи називав як посередника старого Бука? Все це лишилося нез’ясованим. Серед радників було відомо, що ділянку намічали для передбачуваного тоді притулку. Чи був за це Бук? В усякому разі, він не був проти. Багато хто звернув увагу на те, що він дуже цікавився цією ділянкою. Сам Клюзінг, який досі ще був хворий, посвідчив комісарові, котрий його допитував, що його друг Бук аж до недавнього часу дуже часто бував у нього. Якщо Бук і говорив йому за продаж землі, то він, Клюзінг, ні в якому разі не сприйняв цього в такому розумінні, яке могло б зганьбити Бука…
Позивач Бук хотів установити, що переговори з Клюзінгом провадив офірник грошей, покійний Кюлеман. Але це йому не пощастило, Клюзінг з цього приводу також висловився непевно. Той факт, що це твердив Кон, нічого не доводив, бо Кон сам був зацікавлений в тому, щоб надати своєму власному візитові до Гаузенфельда безвинного характеру. Найважливішим свідком залишався Дідеріх, якому Клюзінг писав і який відразу ж після одержання листа мав з ним розмову. Чи згадувалося чиєсь ім’я? Він посвідчив: