— Коли ви гадаєте, що я дію не з чистих душевних спонукань, вам нема чого мене й запитувати.
Але Дідеріх уже знову благав:
— Скажіть мені принаймні, чи не розвивається у мене рак?
Гейтейфель не пом’якшав.
— Ну, ви завжди були золотушний і рахітичний. Вам треба було служити, тоді б. вас так не розвезло.
Кінець кінцем він погодився оглянути горло і взявся змащувати гортань. Дідеріх задихався, злякано крутив очима і чіплявся за лікареву руку. Гейтейфель витяг пензля.
— Так у нас нічого не вийде. — Він посміхнувся. — Ви такий, як були колись.
Як тільки Дідеріх знову зміг вільно» дихати, він утік з цієї катівні. Коло під’їзду, ще із слізьми на очах, він здибав асесора Ядасона.
— Що таке? — спитав Ядасон. — Вчорашня гульня не пішла вам на користь? І знайшли до кого ходити, до Гейтейфеля!
Дідеріх запевнив його, що почувається прекрасно.
— Ну й розлютив мене цей чолов’яга. Я приходжу до нього, вважаючи за свій обов’язок зажадати задовільного пояснення з приводу вчорашніх балачок пана Лауера. Вступати в розмову з самим Лауером не становить нічого принадного для людини пристойного напряму думок.
Ядасон запропонував зайти до пиварні Кляпша.
— Отже, приходжу я до нього, — вів далі Дідеріх, коли вони сіли, — з метою пояснити всю цю історію сп’янінням цього пана, і в гіршому разі його тимчасовим запамороченням. Що ж ви думаєте? Замість цього Гейтейфель грубіянить. Дере носа. Цинічно критикує наш вірнопідданчий адрес і — ви не повірите — навіть телеграму його величності!
— Ну, і далі? — спитав Ядасон, чия рука займалася панною Кляпш.
— Для мене не існує ніякого «далі». Я порвав знайомство з цим добродієм назавжди! — вигукнув Дідеріх, всупереч болісній свідомості того, що в середу він знову піде змащувати горло.
— А я не порвав, — відрубав Ядасон. Дідеріх глянув на нього. — Існує установа, яка зветься державним прокурорським наглядом і дуже цікавиться такими людьми, як Лауер і Гейтейфель. — З цими словами він відпустив панну Кляпш і дав їй зрозуміти, що вона може йти.
— Що ви хочете цим сказати? — спитав Дідеріх, неприємно вражений.
— Я маю намір порушити обвинувачення в образі його величності.
— Ви?
— Авжеж, я. Прокурор Фейфер у відпустці через хворобу, я його заступаю. І оскільки мене не було, коли чинився злочин, про що я заявив при свідках одразу ж по вчорашній пригоді, ніщо не заважає мені репрезентувати обвинувачення на цьому процесі.
— Але якщо ніхто не порушить справи?
Ядасон люто посміхнувся.
— Цього нам, дякувати богові, і не треба… А втім, дозвольте вам нагадати, що вчора ввечері ви самі запропонували себе за свідка.
— Я цього не пам’ятаю, — поквапливо сказав Дідеріх.
Ядасон вдарив його по плечу.
— Я сподіваюся, що ви все пригадаєте, коли будете свідчити під присягою.
Тут Дідеріх обурився. Він так кричав, що Кляпш крадькома зазирнув до кімнати.
— Пане асесоре, мене дуже дивує, що ви мої приватні висловлювання… Ви, очевидно, маєте намір за допомогою політичного процесу швидше стати прокурором. Але я б хотів знати, яке мені діло до вашої кар’єри?
— Ну, а мені до вашої? — спитав Ядасон.
— Ну, що ж, значить, ми супротивники?
— Сподіваюся, що до цього не дійде. — І Ядасон пояснив йому, що у нього нема ніяких підстав боятися процесу. Всі свідки пригоди в погрібці повинні будуть посвідчити те саме, що й він; навіть Лауєрові друзі. Дідеріхові нема потреби заходити надто далеко…
Дідеріх відповів, що, на жаль, він це вже зробив учора, бо зрештою скандал Лауерові влаштував він. Але Ядасон заспокоїв його.
— Кому яке діло? Йдеться про те, чи були сказані паном Лауером слова, в яких йодео звинувачують. Ви, як і всі інші, просто дасте свої свідчення, якщо хочете, обережно.
— Дуже обережно! — запевнив Дідеріх. І бачачи диявольський вираз на Ядасоновому обличчі: — Невже я доведу до тюрми таку порядну людину, як Лауер? Так, порядну людину! Ті чи інші політичні погляди в моїх очах не є ганьбою!
— Особливо коли вони належать зятеві старого Бука, який вам поки що потрібний, — закінчив Ядасон, і Дідеріх схилив голову. Цей єврей-кар’єрист безсоромно експлуатує його, а він проти нього безсилий. Чи можна після цього вірити в дружбу! Він зайвий раз сказав собі, що всі поводяться в житті пронозливіше і безцеремонніше за нього. Перед ним стоїть велике завдання: виробити в собі навальність. Він випростався і заблискав очима. Далі він не пішов: адже з таким добродієм з прокурорського нагляду ніколи не знаєш… А втім, Ядасон сам змінив тему розмови.