— Чи вважає свідок, що обвинувачений здатний на інкримінований йому злочин? — запитав оборонець.
— З одного боку, — відповів Шеффельвейс, — безумовно, ні.
— А в другого боку? — запитав прокурор.
Свідок відповів:
— З другого боку, безумовно, так.
Після цієї відповіді бургомістрові дозволили піти на своє місце; обидві дами зустріли його однаково недоброзичливо; голова вже збирався оголосити засідання закінченим, але Ядасон відкашлявся. Він запропонував ще раз допитати свідка доктора Геслінга, який бажає доповнити свої свідчення. ПІпреціус похмуро закліпав повіками, публіка, яка вже пробиралася між лавами, почала голосно нарікати. Але Дідеріх твердим кроком уже підійшов до стола і вже заговорив гучним голосом. Грунтовно все обміркувавши, він прийшов до висновку, що може повністю потвердити свідчення, дані ним на попередньому слідстві, і він повторив їх, але гостріше і ширше. Він почав з убивства робітника і навів критичні зауваження панів Лауера й Гейтейфеля. Перед слухачами, які вже забули про свій намір піти додому, постала картина боротьби поглядів, що почалася на забризканій кров’ю Кайзер-Вільгельмштрасе і тривала в магістратському погрібці; вони бачили, як супротивники шикувалися для рішучого бою, як Дідеріх, наче з піднятою шпагою, виступив наперед, під готичну люстру, і запозивав обвинуваченого на двобій не на життя, а на смерть.
— Бо я, панове судді, більше не заперечую того, що викликав його на це! Чи вимовить він те слово, на якому я зможу його злапати? Він вимовив його, і, панове судді, я злапав його і тільки спевнив цим свій обов’язок, і я б спевнив його знову, якби це навіть завдало мені в громадському і діловому відношенні ще більшої шкоди, ніж мені довелося зазнати останнім часом! Безкорисливий ідеалізм, панове судді, властивий лише німцеві, і той буде непохитно запроваджувати його в життя, хоч іноді мужність і може покинути його перед натовпом ворогів. Коли я сьогодні забарився з відповіддю, це був не тільки — як з доброти своєї гадав пан слідчий — розлад пам’яті; це був — я признаюся в цьому — може, цілком зрозумілий, але все ж відступ перед важкістю боротьби, яку я мав узяти на себе. Але я беру її на себе, бо ніхто інший, а сам його величність, наш найясніший кайзер, вимагає цього від мене…
Дідеріх провадив далі плавно і з таким пафосом, що у слухачів перехоплювало дух. Ядасон зміркував, що свідок починає випереджати ефекти його обвинувальної промови, і тривожно подивився на голову суду. Але Шпреціус, мабуть, і не думав про те, щоб урвати Дідеріха. Не ворушачи дзьобом і не кліпаючи повіками, дивився він на залізне Дідеріхове обличчя, що на ньому грізно блискали очі. Слухав навіть старий Кюлеман, в якого при цьому відвисла губа. А Вольфганг Бук, нахилившись уперед на своєму стільці, напружено, із знанням справи спостерігав Дідеріха, і його очі в цей час були сповнені ворожого захоплення. Це так демагогічний виступ! Повна гарантія успіху. Бойовик!
— Хай наші громадяни, — вигукнув Дідеріх, — нарешті прокинуться від сну, в якому вони так довго перебували, і хай не полишають боротьби з крамольними елементами тільки державі та її органам, а самі докладуть до цього рук! Таке веління його величності, панове судді, і невже я міг вагатися? Крамола піднімає голову, банда людей, негідних називатися німцями, насмілюється змішувати з брудом священну особу монарха… © http://kompas.co.ua
Серед менш добірної публіки хтось засміявся. Шпреціус клюнув дзьобом і загрозив накласти на порушника ладу штраф. Ядасон зітхнув. Тепер Шпреціус, звичайно, не міг перервати свідка.
— В Нецігу бойовий заклик кайзера донині, на жаль, знайшов малий відгук. Тут затуляють очі і вуха на небезпеку, тут заклякли в застарілих поняттях міщанського демократизму і гуманності, які розчищають шлях зрадникам батьківщини і ворогам божественного порядку. Справжніх національних поглядів, всеосяжного імперіалізму тут ще не розуміють. Завдання кожної передової людини — прилучити й Неціг до нового руху, як цього хоче наш блискучий молодий кайзер, що закликає всіх вірних йому, чи він пан, чи він холоп, стати помічниками і виконавцями його високої волі! — І Дідеріх закінчив: — Тому, панове судді, я мав право виступити якнайрішучіше проти обвинуваченого за його критиканство. Я діяв не з особистої злоби, а заради загального добра. Справжній німець завжди діловий! І я, — він блиснув у Лауерів бік, — не зрікаюся своїх учинків, бо вони випливають з бездоганного життя, яке і у власному домі ціанує честь і не знає ні брехні, ні розпусти!