Іншою людиною, котра змінила мене, Тоні, був хитрий лис старигань Руперт. Його насправді також привабили мої великі дитячі, по-наївному розплющені очі. А ще – той непогамовний тодішній біль. Чоловіки Рупертового світобачення та складу добре знаються на таких доведених до відчаю поглядах.
Віриш, Тоні, якби Руперт заговорив тоді про мої очі, я б відразу послала його на всі чотири боки, але він, хитрий старий пес, зовсім байдужим тоном, таким, як звертаються до мимолітних перехожих, від котрих нічого не хочуть, сказав:
– Під вікнами мого будинку майже цілодобово грає на гітарі старий іспанець. Колись бродяга обійшов зі своїми вуличними виступами майже всю Європу і навіть вихвалявся, що був у Росії. Моїм дівчатам дуже подобається його музика… Він часто імпровізує. Рано-вранці або у жарке післяобіддя він вибренькує скоцюрбленими пальцями щось майоркійське. І тоді прочиняються дерев’яні віконниці у будинку навпроти, мені це добре видно від мого робочого столу, і звідти показується молоде дівчисько, сливе, підліток, але вона чудово співає словами старої пісні, і тоді вже він грає для неї, а потім, увечері, вони часто удвох виводять фламенко. Я вже звик до цього, проте моїх дівчат таке видовище щоразу розчулює, ота порожня безкорисливість танцю. Здається, тобі таке мало б сподобатися.
І я, хоч на очах застигли краплі прозорого болю, обеззброєна, так просто і по-щирому посміхнулася йому, відчинивши двері мого добра. А він усе говорив і говорив, він добре знав, як вербувати жінок, аби вони навіть не здогадалися про те.
Можливо, Тоні, для тебе звучала моя розповідь непереконливо, коли я тобі онлайн сповідала свою історію. Хоча ти, як і я, був великим романтиком, котрого вабила дорога як символ незвіданості.
Можливо, ти не повірив мені, хоча ні, цього не може бути, бо ті, котрі люблять веселку, не можуть не любити Іспанії очима двадцятилітньої юнки, але, Тоні, тієї миті я зрозуміла, що померти мушу тільки після того, як побачу на власні очі сліпця під вікнами Руперта!
Засмаглий від іспанського сонця лис Руперт з’явився несподівано, але для нього таки саме вчасно. Він сказав:
– Я ні до чого тебе не змушую. Бо ж зазвичай дівчата приходять до мене самі. У мене ти зможеш відчути себе потрібною, бо навіть ті, котрі прагнуть популярності, а досягти її у реальному житті не можуть, завдяки моїй фірмі легко стають зірками. Бо ж вони часто після котрогось із футбольних матчів або ралі ходять на зустрічі із фанатами, що я організовую.
А потім, після такого заманливого та багато-обіцяючого виступу, він, хитрун над хитрунами, різко змінив тему:
– Ось тобі моя візитівка, якщо надумаєш познайомитися із безпритульним – телефонуй. Я буду у Відні ще кілька днів. Захочеш летіти зі мною – набирай мій номер, ще саме маю одну вільну кімнату. І, гадаю, саме ти із твоїм фотогенічним обличчям найкраще підійшла би для нас. А як не хочеш – залишайся здорова і ласуй віденськими штруде-лями.
Любий Тоні, я ж залишилася стояти на переповненій площі біля собору Святого Штефана. Сліпий і далі, бо ж наші історії, проходячи повз нього, його не зачіпали і не надихали, торкався висохлими пальцями зашкарублих від часу струн, ніби по моєму серцю перебирав якимсь добрим, домашнім, ностальгійним болем. Ніби натискаючи на клавіші моїх спогадів, торкався то одного, то іншого моменту – спогаду нашої з Іґарюшею любові.
Не повіриш, але я не втратила надії на те, що ще можу щось змінити. Того вечора я ще раз спробувала з ним поговорити. І знову тільки холодний душ зимної дійсності, у якій не було місця для моєї романтичності, зіллявся на мене своєю незворотністю.
– Як?! – кричала я не своїм голосом і озвірілими від безсилля руками трощила колись наше спільне добро на нашій, як виявилося, зовсім не спільній, чужій, як і я, кухні.
Де ж він – вихід із засмоктуючої пастки? Його немає? Ні, є – ось вона, дірочка, котра мусить стати рятівним проходом до нового світу. Іспанія і люди, схожі на тих, чия кров тече і в моїх жилах.
Знавець жіночих душ, той сивий бородань із ходою вагітної восьмимісячним плодом жінки, дуже влучно підмітив мій внутрішній стан. І саме цим… обеззброїв мене. Я хотіла позбутися порожнечі в мені, хотіла забути, що я – не хто інший, як покинута дівчина, котру навіть не попередили про те, що від неї йдуть.
Наступного дня Руперт запевнив мене по телефону, що в онлайні я не зобов’язана буду чинити різного роду непристойності, він казав, що навіть має дівчат, котрі, не знявши ліфчика, заробляли достатньо грошей, аби без фінансових проблем жити на території котроїсь із країн третього світу.