Незважаючи на Сандрин молодий вік та цілковиту відсутність життєвого досвіду, хоча, мабуть, в дитбудинках діти швидко дорослішають, нехай то навіть буде німецький дитбудинок, де у більшості підлітків уже є своя власна кімната з ключем, вона вміла інтригувати чоловіків. Що ж мала Сандра, чого не мали інші дівчата? Її обличчя не викривляло суворе око веб-кам, воно не тускніло, не втрачало природних фарб, і їй не потрібно було, як більшості, псувати зір, позуючи під світлом кількох сильних прожекторів (адже жалюзі були міцно стулені: денне світло падало завжди нерівномірно, спотворюючи зображення, тому кожна професіоналка знала, що робота перед камерою – це передусім зашторені вікна). Сандра ж могла обходитися без яскравого освітлення. Бо вона сама його випромінювала, оте світло. Попри свою вирощену в європейських дитбудинках сексуальність, дівчинка мала наївні очі та дитячий вигин губ, і, глянувши на її фото, клієнт часто зупиняв на ній свій вибір.
І незважаючи на всі її достоїнства, Сандра, в Інтернеті – Квендоліне, більше не мала права сміятися до нас своїм по-дитячому дзвінким сміхом і ділити з нами житлову площу та студію за сумісництвом. Бо вона порушила ще й другий писаний закон веб-кам. І за це була жорстоко покараною. Ні, покараною не Рупертом, бо те, що він зробив, він чинив, аби відвести біду від фірми. Покараною, Тоні, тим, у кого Сандра повірила.
І я впевнена, що те зеленооке ягня, та дівчинка ніколи б не звернулася до гвардіа цівіліа, адже вона тремтіла над своєю роботою і знала, що, втративши її, втратить таку важливу для неї стабільність. Але факт залишався фактом. Того ранку її, голу, біля лісу, що за п’ять кілометрів від Калли П., підібрали, і треба ж було трапитися такому збігу обставин, саме стражі порядку. Звичайно, вона нікому не скаже, що повірила клієнтові, зустрічатися з яким сурово заборонено її і без того підробленим контрактом.
Що послужило причиною того, що педант Руперт дозволив працювати у себе неповнолітній, ми достеменно не знали. Можливо, гроші? Хоча, поговорювали пошепки, але ніхто достеменно сказати не міг, що тоді, два роки тому, коли він побачив те дитя в німецькому барі у п’яному стані, він любив Сандру, любив так, як може любити невинність битий життям цинік. Мабуть, вона віддалася йому, бо що ж їй залишалося робити, крім як простелити своє тіло взамін на тепло та ласку.
Але все-таки – у чому ж її сила? Вона справді любила проводити із клієнтами свій час, а не просто «розкручувати» на хвилини. Саме тому й вони охоче заходили до неї розповідати казки про своє вигадане життя. Їм подобалося, як вона, зовсім не награно, уважно слухала та співчувала, і вони робилися у власних очах супергероями, секс-символами, силачами, а інколи, можливо, сліпими кошенятами, закинутими у безодню світу поміж жорстоких людей. Так, вона служила їм дзеркалом.
Сандра була улюбленицею всіх, тому, Тоні, саме її найчастіше брали в оплачувану відпустку. Оплачувана відпустка, любий, так у триповерховому, вузькому, затисненому між двома собі подібними спорудами будинку на центральній і єдиній площі у Каллі П. називали політ із Рудольфом до материка. Рудольф був сорокап’ятирічним, сліпим, прикутим до інвалідного візка братом Руперта.
Він, як і всі хворі, мав свої бзіки. Можеш собі уяви ти, що мінімум двічі на місяць його відвозили до аеропорту у великім Рупертовім автомобілі, він, як завжди, лаявся, проклинаючи неповагу та неувагу до себе, ненавидячи іспанські дороги та іспанську спеку, аеропорт, його працівників, зрештою, нас, віртуалок, котрі не вміють дати собі ради з хворим калікою, котрим тільки члени в голові, курки дурні, казав він, добре, що хоч не можу вас бачити, а то б не витримав такого, гарні дівчата маєте бути, а такі тупі курки, якби моя воля, казав він, я би вас ніколи не тримав у себе, розвели тут гарем, повійниці, курви. Але все одно, за провожату він щоразу вибирав одну із нас – Сандру.