Після того першого горя трапилося інше, ще абсурдніше. Десь у Берліні, де вони на той час мешкали із майоркійкою-мамá, котру колись австрієць-батько здибав, тупаючи під спекою по запилюженому ріденькому оливковому саду, неподалік Калли П.; Рудольф в автобусі, тоді ще зрячий, прикріпив свого візка паском безпеки у місці з позначкою «інваліди». А коли шофер на крутому повороті вдарив по гальмах, старий пасок відірвався… і бідака-юнак перекинувся, поламавши в стегні ногу і поранивши око. Після операції молодий Рудольф майже втратив зір.
Тоні, ти міг зауважити тоді, що моя розповідь була мов щипана білими овечками майоркійська трава – нерівна й суха, але не забувай, що я, доносячи до тебе свою історію, змушена була ховатися від усіх. Я навіть не мала права вимкнути інші чати, коли ти був онлайн. Звичайно, інколи я дозволяла собі таку розкіш, але тоді зранку до мене підходив всюдисущий шеф, котрий тремтів над кожним центом і котрий знав, що, навіть спілкуючись усно кілька годин з одним клієнтом, завжди можна вряди-годи відіслати шаблонне повідомлення іншому бажаючому побачити мої принади. Тим паче що швидких фраз, захованих у клавішах «F», є аж дванадцять. F1 – «Привіт, солоденький». F2 – «Як справи, персику?» F3 – «У мене все гаразд, дякую». F4 – «Особливо коли ти біля мене». F5 – «Усе, про що ти мрієш». І так далі.
За перші два місяці, незважаючи на непересічну зовнішність, я майже нічого не заробила.
– Невже ти думаєш, що їм потрібні тільки твої груди та миле обличчя? – непокоївся про свій утрачений відсоток Руперт, котрий ще недавно, у Відні, вербував мене, переконуючи, що саме такою фізіономією, як моя, заробляють гроші. – Їм по трібні ідеї. І перестань бути із ними чесною! Запорука успіху в нашому бізнесі – це хитрість і брехня.
– А ти перестань читати мій чат! – у свою чергу визвірилася на нього я, саме відходячи від одного з кокаїнових дурманів, котрий, на щастя, не тримав довго, бо наркотик нам приносили чистий, як сніжок.
– Та не потрібна їм твоя правда, ти розумієш? Знаєш, як я робив, коли чатив за п’ятьох? Я ж годинами міг тримати на гачку кількох клієнтів. Не хвилинами, врубайся, го-ди-на-ми! Це вже був не просто чат для мастурбантів. Вони відчували інтригу! А коли бачив, що втрачаю котрогось, то тупо писав, аби він ішов до типу моєї подруги, бо вона саме та, кого він шукає, і вона може зробити в онлайні для нього те, чого не можу я. Розумієш? Я не втрачав жодного схибленого! Бо вони плавно перекочовували не до працівниць інших студій, а до моїх; до однієї з тих, за кого я чатив, і я преспокійно, уже знаючи вподобання того чудика, розкручував його далі. Одного ось так дві години на п’ятьох моїх дівчатах за носа водив. А ще я знав усі ніки клієнтів. І ніколи не забував їхніх бзіків. Аби щоразу мати напоготові козир. Так само ви всі мусите перена-правляти клієнта від однієї до іншої! Заведи собі у комп’ютері файл і записуй туди про клієнта всю важливу інформацію.
– Але як я можу пообіцяти йому золотий дощ, якщо я саме не хочу? Та й ніколи не зможу зробити цього перед камерою!
– А ось так! Дуже просто! Ти маєш обіцяти все! Грати задком для інших і водночас симулювати його улюблене випороження! А потім, із виразом жалю на обличчі, скажеш або напишеш, що не виходить, і порадиш прийти за годину. Запам’ятай, немає слова «ні» у працівниць веб-кам.
Так, наш старий лис Руперт полюбляв підчитувати наші чати. Він, як «майстер» (говорячи мовою шефів), міг спокійнісінько заходити до будь-якої з нас у чат. Зазвичай це робилося з метою контролю: чи якісне освітлення у віртуалки, аби клієнт не писав скарг; чи немає чогось забороненого (тварин, дітей) у полі зору веб-кам, аби дівчину не заблокувала «цензура». Й уже не одна моя колежанка скаржилася, що він заходить під вигаданим іменем і, опинившись онлайн, ставить підступні запитання, провокує, виводить дівчат з рівноваги, аби потім, ледь не зловтішаючись, повчати свою жертву, як не можна поводитися з покупцем інтернетових цицьок.