— А ви, солдате? — спитав лейтенант, простягнувши сигарети мені по миті майже непомітного вагання.
Відверто кажучи, я відчув до нього симпатію за те, що правила звичайної ввічливості здобули в його душі невеличку перемогу над духом касти, але все-таки відмовився од сигарети.
— Можна подивитися на ваші сірники? — спитала місіс Сілсберн аж надто несміло, наче дівчинка.
— Оці? — перепитав лейтенант і з готовністю подав їй картонку з сірниками.
Місіс Сілсберн вивчала сірники, а я зосереджено за тим стежив. На відкидній покришці був напис золотими літерами по малиновому тлі: «Ці сірники вкрадено з дому Боба й Еді Бервік».
— Пречудово! — озвалася місіс Сілсберн, похитуючи головою. — Справді пречудово!
Я спробував показати всім своїм виразом, що не можу прочитати напис без окулярів, і нейтрально примружив очі. Місіс Сілсберн, здавалося, не мала охоти розлучатися з сірниками. Коли вона зрештою віддала їх власникові і лейтенант поклав згорток у нагрудну кишеню своєї гімнастерки, вона сказала:
— Такого я, мабуть, ніколи не бачила. Повернувшись на своєму відкидному місці майже на сто вісімдесят градусів, вона сиділа, ніжно споглядаючи лейтенантову кишеню.
— Торік ми замовили їх цілу купу, — сказав лейтенант. — Аби ви знали, як легко тепер зберігати сірники.
Свашка повернулася й мовила — чи швидше заперечила:
— Ми зробили це зовсім не для того. — Вона промовисто позирнула на місіс Сілсберн, наче кажучи: «Ви ж знаєте, які вони, ці чоловіки», і додала: — Я гадала, це буде дотепно. Дещо грубо, але дотепно. Ви мене розумієте.
— Це пречудово. Мені здається, я ще ніколи…
— Річ у тому, що ідея аж ніяк не оригінальна. Такі сірники зараз має кожен, — перебила свашка. — Кажучи правду, я запозичила її в матері й батька Мюрієл. У них вони лежать по всьому домі. — Вона глибоко вдихнула дим сигарети і, ведучи далі, видихала його за кожним складом. — їй-право, вони дивовижні люди. Саме тому мене так боляче й уражає ця пригода. Дивуюся, чому такі неприємності бувають у хороших людей, а не у всілякої мерзоти? Цього я ніяк не можу зрозуміти.
І вона глипнула на місіс Сілсберн, чекаючи від неї відповіді.
На виду місіс Сілсберн з'явилася усмішка, водночас мудра, бліда й загадкова — усмішка Мони Лізи, що сидить на відкидному сидінні.
— Мені це часто спадало на думку, — мовила вона тихо й замислено і дещо непослідовно додала: — Адже мати Мюрієл доводилася сестрою моєму покійному чоловікові, вони зростали вкупі.
— Он як! — мовила з цікавістю свашка. — Ну, то ви мене розумієте. — Вона простягла свою надзвичайно довгу ліву руку й струсила попіл з сигарети в попільничку під віконцем поряд з її чоловіком. — Я щиро гадаю, вона одна з дуже небагатьох по-справжньому мудрих людей, яких мені довелося зустріти в житті. Вона прочитала майже все, що будь-коли вийшло друком. Мати божа! Якби мені пощастило прочитати десяту частину того, що та жінка прочитала й забула, я була б щаслива. Знаєте, вона була й вчителькою, вона працювала і в газеті, вона сама кроїть свої сукні, вона робить геть усе по хазяйству. А які вона готує страви! Боже! Я щиро гадаю, вона найдивовижніша…
— А вона схвалювала це одруження? — перебила її місіс Сілсберн. — Питаю вас тому, що я сама кілька тижнів пробувала в Детройті. Моя братова померла наглою смертю, і я…
— Це надто витончена натура, щоб розповідати про свої почуття, — рішуче відмовила свашка й похитала головою. — Я маю на увазі — вона занадто, розумієте, стримана. — Вона поміркувала хвилину. — Правду кажучи, сьогодні вранці вона вперше торкнулася цієї теми — лише тому, що її дуже занепокоїв стан бідолашної Мюрієл.
Вона простягнула руку й знову струсила попіл.
— Що ж вона сказала сьогодні вранці? — жадібно спитала місіс Сілсберн.
Свашка трохи поміркувала.
— По суті, Мюрієл розповіла дуже мало, — відмовила вона. — Тобто вона не вдавалася в подробиці, не ганила його, зовсім ні. Вона тільки сказала, що цей Сімор, на її думку, прихований гомосексуаліст і що він боїться одружуватися. Розумієте, вона аж ніяк не злостилася, а розповідала це… ну, розсудливо. Адже їй самій багато років підряд робили психоаналіз. — Свашка подивилася на місіс Сілсберн. — Ніхто цього не приховує. Місіс Федер розповість вам те ж саме, отож я не виказую вам ніякої таємниці.
— Це я знаю, — швидко озвалася місіс Сілсберн. — Вона така людина, що ніколи в світі…
— Я хочу сказати, — перебила її свашка, — вона не з тих, які стверджують що-небудь, не пересвідчившись, що то свята правда. І вона перш за все ніколи-ніколи б не розповіла про те, якби бідолашна Мюрієл не була така… знеможена. — Вона похмуро похитала головою. — Боже, якби ви побачили бідолашну дитину!