Певна річ, мені б зараз годилося спинитися й розповісти про ту реакцію, яку викликали в мене свашині слова. Та з дозволу читача я поки що не торкатимуся цієї теми.
— Що вона ще сказала? — спитала місіс Сілсберн. — Я маю на увазі Рею. Чи вона розповідала що-небудь іще?
Я не дивився на неї, бо не міг одвести очей від свашки, але цієї миті у мене було враження, що місіс Сілсберн от-от стрибне їй на коліна, як той песик.
— Ні. Нічогісінько. Майже нічого, — свашка похитала, міркуючи, головою. — Кажу вам, вона б нічого не розповіла за цих обставин, коли навколо нас юрмилися люди, якби бідолашна Мюрієл не була в такому жахливому стані. — Вона знову струсила попіл своєї сигарети. — Рея майже нічого не сказала, крім того, що цей Сімор, по суті, шизофренік і, якщо подивитися тверезим оком, Мюрієл відбулася дешево. Я цілком поділяю її думку, але я не зовсім певна, чи поділяє її Мюрієл. Він їй так задурив голову, що вона не відає, що до чого. Саме через те мені…
Цієї миті її перебили. Перебив я. Пригадую, мій голос тремтів, як то завжди буває, коли я надто збурений.
— Які у місіс Федер були підстави вважати, що Сімор прихований гомосексуаліст і шизофренік?
Усі очі — здавалося, всі прожектори — свашині, місіс Сілсберн, навіть лейтенантові враз спрямувалися на мене.
— Що? — гостро спитала мене свашка злегка ворожим тоном.
І знову мій мозок прошила неприємна думка: вона знає, що я Сіморів брат.
— Чому місіс Федер вважав, що Сімор прихований гомосексуаліст і шизофренік?
Свашка втупилася в мене, потім красномовно пирхнула. Вона подивилася на місіс Сілсберн і звернулася до неї, вкладаючи в свої слова максимум іронії.
— Невже ви б визнали за нормальну людину, яка вчинила так, як він учинив сьогодні? — Вона підвела брови й зачекала. — Визнали б? — спитала вона дуже спокійно. — Скажіть чесно. Я питаю вас заради цього джентльмена.
Відповідь місіс Сілсберн була суцільна лагідність, суцільна щирість:
— Ні, звичайно б, не визнала.
Раптом мене пойняло нестримне бажання вискочити з машини й побігти — байдуже куди. Однак, пригадую, коли свашка звернулася до мене знову, я все ще сидів на відкидному сидінні.
— Слухайте-но, — сказала вона удавано терплячим тоном, наче вчителька, яка звертається до хлопця — мало того що недорозвиненого, а ще й сонливого. — Мені невідомо, чи добре ви знаєте людей. Та який нормальний чоловік напередодні шлюбу белькотатиме всю ніч своїй нареченій про те, що він аж надто щасливий, і прохатиме її відкласти одруження до тих пір, доки йому вдасться відновити душевну рівновагу, інакше-бо він не зможе прийти. А коли наречена пояснює йому, наче тій дитині, що все вже упоряджено і давно сплановано і що батько її витратив страшенні гроші й доклав неймовірних зусиль, щоб улаштувати прийом гостей і таке інше, і що запрошено родичів та знайомих з усіх кінців країни, — тоді, коли вона йому все це пояснила, наречений заявляє, що він, мовляв, дуже перепрошує, але не може взяти шлюб, поки відчує себе менш щасливим абощо! Тож помізкуйте тепер, коли ваша ласка. Невже ви вважаєте, що ця людина сповна розуму? Невже ви вважаєте, що ця людина не з'їхала з глузду? — Вона заговорила верескливим голосом: — Чи, може, ви вважаєте, що ця людина попала в якусь біду? — Вона подивилася на мене вельми суворо, а що я промовчав, не захищаючись і не погоджуючися з нею, вона знеможено сперлася на спинку сидіння й сказала чоловікові: — Дай мені, прошу, ще одну сигарету. Ця от-от попече мені губи.
Вона простягла йому недокурок, він погасив його і знову витяг пачку сигарет.
— Запали мені, — мовила вона. — А то я зовсім знесилилась.
Місіс Сілсберн одкашлялась.
— Мені видається, — почала вона, — їй страшенно пощастило, що все склалося…
— Я питаю вас, — звернулася до неї свашка зі свіжою енергією, водночас беручи з чоловікових рук щойно запалену сигарету. — Чи видається вам, що він сповна розуму, що він нормальний мужчина, га? Чи не скидається він часом на недорозвиненого виродка або просто на причинного маніяка, що слабує на буйне божевілля?
— Мати божа! Не знаю, що вам відповісти, так-таки не знаю. Мені видається, їй страшенно пощастило, коли все…
Свашка враз насторожено випросталася й схилилася вперед, видихаючи крізь ніздрі дим:
— Гаразд-гаразд, зачекайте-но хвилинку, то вже зайве, — сказала вона місіс Сілсберн, але насправді звертаючись до мене, так би мовити, через її голову. — Чи вам доводилося бачити NN на екрані?