Увесь вечір я почував себе незмірно щасливим. Коли ми сиділи у вітальні, мене вразили близькі стосунки Мюрієл з її матір'ю. Це так гарно. Вони знають вади одна одної, особливо вади, що стосуються товариської розмови, і докоряють за них поглядами. Місіс Федер невпинно стежить за Мюрієл, коли та починає говорити про свої літературні уподобання, а Мюрієл пильно дивиться на матір, коли вона стає надміру багатослівна. Хоч вони інколи й сперечаються, але між ними не може бути серйозної сварки, бо вони — мати і донька. Страшне і прегарне видовище. Та часом буває, коли я сиджу» ними заворожений, мені хочеться, щоб містер Федер частіше встрявав до розмови. Часом я потребую його слова. Іноді, коли я переступаю поріг їхнього помешкання, мені здається, що я заходжу в неохайний світський жіночий монастир на дві особи. А коли я виходжу, мені здається, що М. та її мати напхали мені кишені пляшечками й слоїками з губною помадою, рум'янами, сітками на волосся, дезодораторами тощо. Я надзвичайно їм удячний, але не знаю, що робити з їхніми невидимими подарунками.
Сьогодні після сигналу вечірньої зорі ми не дістали одразу звільнення, бо під час параду, який приймав англійський генерал, хтось упустив гвинтівку. Я спізнився на поїзд, що відходив о 5.52, і на годину спізнився на побачення з Мюрієл. Обід у Лун Фара на П'ятдесят восьмій. Під час обіду М. збуджена й замалим не плакала, щиро схвильована й злякана. Її мати вважає, що я особа з шизофренічними нахилами. Очевидячки, вона розмовляла про мене з психіатром і він з нею погоджується. Місіс Федер попросила Мюрієл вивідати, чи немає у нашій родині божевільних. Гадаю, Мюрієл була так наївна, що розказала їй, чому в мене на зап'ястках шрами, бідолашна, люба дівчинка. З того, що М. розповідає, мені ясно: її мати турбується не цим, а деякими іншими речами. Точніше трьома. По-перше, я не хочу й не можу сходитися з людьми. По-друге, зі мною щось негаразд, бо я не спокусив Мюрієл. По-третє, очевидячки, місіс Федер ніяк не дає спокою моя репліка, яку я днями кинув за обідом, — що я хотів би бути дохлою кішкою. Минулого тижня вона спитала мене під час обіду, що я збираюся робити по тому, як демобілізуюся з армії. Чи піду знову викладати в той самий коледж? Чи маю намір узагалі братися за викладання? Чи думаю я повернутися на радіо, може, в ролі якого-небудь коментатора? Я відказав, що, мені здається, війна триватиме довіку і я певний одного: якщо коли-небудь настане мир, я хотів би бути дохлою кішкою. Місіс Федер гадала, що то був жарт. Високомудра особа. Вона гадала, що моя якнайсерйозніша відповідь була своєрідний жарт, на який слід реагувати легковажним мелодійним сміхом. Коли вона засміялася, мене це, мабуть, розважило, і я забув їй пояснити, що то означає. Сьогодні увечері я розповів Мюрієл, що якось буддистського мудреця спитали, яка найцінніша річ у світі, і він відповів: дохла кішка, бо ніхто не складе їй ціну. М. полегшало на душі, але я ясно бачив, що їй кортіло додому. Вона прагнула запевнити матір, що моє зауваження аж ніяк не шкідливе. Вона поїхала в таксі зо мною на станцію. Яка вона була мила в чудовому гуморі. Вона вчила мене усміхатися, розгладжуючи своїми пальчиками м'язи обабіч мого рота. Як гарно вона сміється. О боже, я такий щасливий! Якби тільки вона була зі мною щасливіша. Інколи мені щастить її розважити, їй, очевидно, подобається моє обличчя, і руки, і потилиця, і їй, мабуть, аж надто приємно розповідати подругам, що вона заручена з Біллі Блеком, який багато років виступав у програмі «Розумна дитина». Гадаю, вона загалом відчуває до мене материнський і сексуальний потяг. Та в цілому я не можу дати їй справжнього щастя. О боже, поможи мені! Єдина втіха, це те, що кохана моя відчуває постійну незмінну пошану до шлюбу. Вона повсякчас прагне гратися в сім'ю. Її подружній ідеал абсурдний і зворушливий. Вона хоче дуже засмагнути і мріє колись підійти до чергового адміністратора шикарного готелю й спитати, чи забрав уже чоловік листи. Вона хоче ходити по крамницях шукати матерії на фіранки. Вона хоче купувати пелюшки. Може, навіть несвідомо, але вона прагне залишити материнський дім, хоч відчуває до матері глибоку відданість. Вона хоче мати дітей — гарненьких дітей, схожих на неї, не на мене. Я також відчуваю, що на Різдво вона хоче розпаковувати власні ялинкові прикраси, а не ті, які належали матері.