Незрима сила розвернула Томджона обличчям до Смерті.
— Ти-то там був! Ти все бачив!
— ПІДОЗРЮЮ, МЕНЕ НЕ ВИЗНАЮТЬ НАДІЙНИМ ТА ПОВАЖНИМ СВІДКОМ.
— Таким чином, докази відсутні, а отже, підстав для порушення справи немає, — заявила герцогиня. Вона зробила знак солдатам і звернулася до свого чоловіка. — Досить твоїх експериментів. Мій спосіб кращий, я так думаю.
Вона обвела очима сцену. Її погляд спинився на відьмах.
— Схопити їх, — наказала вона.
— Ні, — сказав блазень, виходячи з-за лаштунків.
— Що ти сказав?
— Я все бачив, — просто відповів той. — Я був тієї ночі у Великій залі. Короля вбили ви, мій пане.
— Не я! — заверещав герцог. — Тебе там не було! Я тебе там не бачив! Наказую, щоб тебе там не було!
— Раніше ти боявся про це говорити, — кинула блазневі леді Шельметь.
— Так, пані. Але зараз мушу.
Герцог спробував сфокусувати свій непевний погляд на блазневі.
— Ти ж присягав на вірність до останнього подиху, — просичав він.
— Так, мій пане. Вибачте.
— Тоді помри!
Герцог вихопив кинджал з безвільної Чудькової руки, стрибнув уперед і по руків’я увігнав його блазневі просто в серце. Маґрат закричала.
Блазень похитнувся.
— Дяка богам, усе скінчено, — вимовив він.
Маґрат тим часом проштовхалася через акторів і притиснула його голову до того, що з милосердя можна було б назвати грудьми.
Блазень згадав, що ніколи не бачив справжніх жіночих грудей — хіба коли був немовлям, — і подумав, що з боку долі вкрай жорстоко дати йому шанс лише в останню мить життя.
Він ніжно відвів одну руку Маґрат, зірвав триклятий рогатий ковпак й щосили пожбурив його геть. Він більше не мусив бути блазнем — і навіть, коли на те пішло, перейматися дотриманням присяги. А смерть у супроводі жіночих грудей видавалася, в певному сенсі, навіть кращою за його попереднє життя.
— Я цього не робив, — белькотів герцог.
Зовсім не боляче, подумав блазень. Кумедно. З іншого боку, ясно ж, що мертві не відчувають болю. Це було б марнотратством.
Смерть розгублено глипав на блазня. Потому він сягнув рукою під балахон і витяг піщаний годинник. Годинник був увішаний дзвіночками. Смерть легенько струсонув годинник, і той задзеленчав.
— Я не давав таких наказів, — спокійно мовив герцог.
Його голос чувся ніби здалеку; здавалося, його свідомість теж перебуває десь зовсім не тут. Актори мовчки дивилися на нього.
Подібну персону навіть неможливо було ненавидіти — можна було лише почуватися поряд із нею мерзенно. Це почуття охопило навіть блазня, хоч він і був мертвий.
Смерть постукав по годиннику й уважно придивився до нього, шукаючи можливий полом.
— Ви всі брешете, — промовив герцог до моторошного спокійним голосом. — А брехати негарно.
Рухаючись, ніби сновида, він по черзі несильно вдарив кинджалом кількох найближчих акторів і показав лезо публіці.
— От бачите? — сказав він. — Ніякої крові! Тому це не я.
Піднявши очі, Шельметь побачив герцогиню, яка нависала над ним подібно до валу червоного цунамі над крихітним рибацьким сільцем.
— Це вона, — сказав він. — Це вона все зробила.
Потому він, суто за компанію, пару разів штрикнув кинджалом дружину, а тоді — встромив його у власні груди й випустив руків’я з пальців.
Трохи подумавши, він додав голосом, що долітав із точки, вже значно ближчої до кордонів здорового глузду:
— Тепер ви мене не дістанете.
Після цього герцог обернувся до Смерті.
— А комета буде? — поцікавився він. — Коли помирає монарх, має бути комета. Може, я піду погляну, гаразд?
Непевним кроком Шельметь рушив зі сцени.
Публіка вибухнула аплодисментами.
— Треба визнати, він таки виявив справжню шляхетність, — нарешті промовила Тітуня Оґґ. — Знаєте ж, коли благородні виходять на сцену, вони виявляються куди ексцентричнішими, ніж такі, як ми.
Смерть підніс годинник до очниць.
Його кістяне обличчя просто-таки випромінювало подив.
Бабуня Дощевіск підняла впущений герцогом кинджал і натиснула на лезо пальцем. Легенько скрипнувши, лезо без помітного опору увійшло в руків’я.
Вона передала кинджал Тітуні.
— Ось він, твій чарівний меч, — промовила вона.
Маґрат подивилась на кинджал, а потім — знову на блазня.
— То ти помер чи ні? — спитала вона.
— Мабуть, що так, — відповів той дещо глухуватим голосом. — Здається, я в раю.