— Бачте, він зараз дуже зайнятий, — сказала Маґрат, не підводячи погляду. — Треба ж, розумієте, узгодити силу-силенну питань. Він же насправді дуже розумний. Хоча це видно не одразу.
— Дуже тверезомислячий хлопець, — докинула Тітуня.
— Сьогодні ж повня, — швидко сказала Маґрат. — Я маю на увазі, що відьми повинні збиратись на шабаш незалежно від будь-яких інших справ, навіть термінових.
— Тобто ти… — почала Тітуня Оґґ, але Бабуня боляче штрикнула її ліктем.
— Добре, що він стільки уваги приділяє приведенню королівства до ладу, — заспокійливо сказала Бабуня. — Це значить, що він вдумливо підходить до справ. Тож не сумніваюся, що в свій час у нього дійдуть руки й до всього іншого. Бути королем — це все-таки неабиякий клопіт.
— Так, — ледь чутно вимовила Маґрат.
Тишу, яка запала після цього, можна було краяти ножем.
Першою заговорила Тітуня Оґґ, і голос її був одночасно ламкий і гладенький — мов крига.
— У мене тут є пляшечка того іскристого, на випадок, якщо він… якщо… гм… якщо ми захочемо випити, — викрутилася вона, демонструючи пляшку.
— Не хочеться, — похмуро відказала Маґрат.
— Ти все-таки випий, — сказала Бабуня Дощевіск. — Щоб у грудях не заболіло. Ніч видалася холодна.
Місяць виплив з-за хмар, і стара відьма окинула юну швидким поглядом.
— Слухай, — сказала вона. — Щось у тебе з волоссям трохи не гаразд. Таке враження, що ти місяць голову не мила.
Маґрат розридалася.
Приблизно за дев’ять десятків миль від Ланкру той самий місяць заливав світлом неприкметне містечко Рам-Нітц.
Остання дія «Троля з Анку» добігла кінця, і Томджон сходив зі сцени під грім аплодисментів. Тепер кількасот людей рушать додому в роздумах, чи тролі й справді такі погані, якими їх завжди вважали. Хоча, звичайно, це жодним чином не змусить їх почати ставитися до тролів добре.
Коли Томджон упав у крісло за гримувальним столиком, Г’юл ляснув його по спині і взявся зчищати з його обличчя товстий шар сірої грязюки, покликаний надати акторові подоби живої скелі.
— Добра робота, — сказав він. — Любовна сцена просто ідеальна. А коли ти обернувся і нагримав на чаклуна, в залі, мабуть, жодного сухого стільця не лишилося.
— Знаю.
Г’юл потер долоні.
— Сьогодні можемо дозволити собі нормальний відпочинок у трактирі, — сказав він. — Тож давай…
— Ми переночуємо в халабудах, — твердо сказав Томджон, не відриваючись від свого відображення в уламку дзеркала.
— Але ж ти добре знаєш, скільки ми отримали від блаз… від короля! Ми всю дорогу могли б на перинах ночувати!
— Але ми спатимемо на солом’яниках і тому привеземо більше грошей, — сказав Томджон. — А за ці гроші ти зможеш купити богів з небес, і демонів з пекла, і вітер, і хвилі, і стільки ляд у підлозі, що й не полічиш, мій любий садовий пеньочку.
Трохи помовчавши, Г’юл забрав руку з Томджонового плеча.
— Твоя правда, шефе.
— Само собою. Як справи з п’єсою?
— Е-е-е, з якою п’єсою? — безневинно спитав гном.
Томджон акуратно зняв гіпсові брови.
— Сам знаєш, — сказав він. — З тією самою. «Король Ланкрський».
— А. Рухається помалу. Найближчими днями завершу, — Г’юл різко змінив тему. — Слухай, а ми ж могли б дістатися ріки й сісти на який-небудь корабель, що довіз би нас просто додому. Непогано було б, чи не так?
— Але якщо ми рушимо додому суходолом, то дорогою зможемо підзаробити ще. Це було б ще краще, чи не так? — усміхнувся Томджон. — Сьогодні ми заробили сто три пенси; я полічив глядачів, поки читав монолог «На суді». З вирахуванням витрат це майже цілий срібний долар.
— Ти таки справжній син свого батька, — сказав Г’юл.
Томджон відкинувся на спинку крісла і пильно придивився до свого відображення в дзеркалі.
— Знаєш, — сказав він, — хотів би я, щоб це виявилося правдою.
Котів Маґрат не любила, а концепцію мишоловок просто-таки не сприймала всіма фібрами душі. З її точки зору, між людиною та мишами завжди можна було досягти певної згоди щодо питання розподілу харчових запасів з урахуванням інтересів обох сторін. Це була дуже людяна точка зору, особливо в тому розумінні, що слово «людяність» означає щось, притаманне людям — але аж ніяк не мишам. Наразі залиту місячним світлом підлогу кухні в будиночку Маґрат вкривав справжній живий килим.
Коли в двері постукали, килим поліз на стіни.
По кількох секундах тиші стукіт повторився.
Знову запала тиша. Потому двері ледь не злетіли з петель від ударів. Знадвору почулося: