— Ти теж це відчула? — спитала вона.
Бабуня кивнула.
— Де Ґіта? — спитала вона.
Вони обидві поглянули на стежку, що вела до Ланкру, — купки вогників у сніговому напівмороці.
Вечірка була в розпалі. Світло лилося з вікон на вулицю. В двері та з дверей рухалися цілі черги. Зсередини чулися вибухи сміху, брязкіт розбитого скла та дитячий плач. Ясно було, що сімейне життя в домі Тітуні Оґґ досягло апогею.
Дві відьми, вагаючись, зупинилися неподалік.
— Гадаєш, маємо увійти? — боязко спитала Маґрат. — Нас наче не запрошували. І ми навіть без пляшки.
— По-моєму, там уже й так забагато пляшок, — несхвально відповіла Бабуня Дощевіск. Цієї ж миті з дверей, хитаючись, з’явився якийсь чолов’яга, ригнув, налетів на Бабуню, пробелькотів: «З К-кнур-ве-вечором, п-пані», — поглянув їй у вічі і миттю протверезів.
— Панно, — різко виправила Бабуня.
— Я страшенно перепрошую… — почав він.
Бабуня з королівською гідністю оминула його і рушила до дверей.
— Ходімо, Маґрат, — звеліла вона.
Ґвалт усередині наближався до рівня больового порогу. Тітуня Оґґ обійшла традицію, лишившись удома, але зате запросивши до себе все село; рівень забрудненості повітря всередині давно перевищив вимірювальні можливості будь-яких санітарних служб. Бабуня прокладала шлях у людському місиві, орієнтуючись на надтріснутий голос, який докладно роз’яснював світові, що серед усіх неймовірно різноманітних тварин їжачку ще дуже пощастило.
Тітуня Оґґ сиділа в кріслі біля каміна з квартою в одній руці, а іншою рукою, в якій була затиснута сигара, диригувала. Побачивши Бабуню, вона радісно вищирилася.
— Превед, стара шкириндо! — хрипко закричала вона, перекриваючи довколишній галас. — Таки зазирнула, молодця! Випий чарочку. Чи дві. Здоров, Маґрат. Бери собі крісло і не звертай уваги на того довбанутого котяру.
Ґрібо, який, згорнувшись на камінній полиці, спостерігав за святкуванням через єдине напівзаплющене жовте око, роздратовано махнув хвостом.
Бабуня сиділа в кріслі пряма, як шомпол, схожа на статую — алегорію шляхетності.
— Нам скоро йти, — сказала вона, застережливо зиркнувши на Маґрат, яка невпевнено потяглася до чаші з арахісом. — Бачу, ти зайнята. Ми тільки хотіли поцікавитися, чи не помітила ти… чогось незвичайного. Сьогодні. Нещодавно.
Тітуня Оґґ наморщила лоба.
— Дарронів старший прихворів, — сказала вона. — Від батькового пива.
— Якщо він не захворів на щось надзвичайне, — мовила Бабуня, — то я сумніваюся, що йдеться про те, про що я питала.
Вона окреслила в повітрі складний магічний знак, що, втім, цілком пройшло повз Тітунину увагу.
— А ще хтось виліз на стіл танцювати, — продовжила та, — і гепнувся просто в гарбузовий соус нашої Ріт. Оце ми реготали.
Бабуня звела брови і багатозначно приклала пальця до носа.
— Я натякаю на явища іншої природи, — похмуро повідомила вона.
Тітуня Оґґ нерозуміюче втупилася в неї.
— У тебе щось з оком, Есме? — припустила вона.
Бабуня Дощевіск зітхнула.
— Просто зараз відбуваються надзвичайно тривожні сплески напруги магічного поля, — на весь голос сказала вона.
В приміщенні запала тиша. Всі втупилися у відьом — крім Дарронового старшого, який скористався нагодою продовжити свої експерименти з алкоголем. Та за кілька митей кілька десятків розмов поновилися так само швидко, як урвалися перед тим.
— Гадаю, непогано б нам вийти та поспілкуватися у більш приватній атмосфері, — сказала Бабуня, коли їх знову огорнуло заспокійливе гудіння голосів.
Вони усамітнилися в пральні, й Бабуня спробувала описати виявлену нею загадкову сутність.
— Воно десь у горах, у гірських лісах, — пояснювала вона. — І Воно дуже велике.
— Мені здалося, що Воно когось шукає, — додала Маґрат. — Воно нагадало мені великого собаку. Собаку, який загубився. І розгубився.
Бабуня подумала. Її відчуття були у чомусь такими ж…
— Так, — вголос сказала вона. — Щось таке. Дуже великий собака.
— Занепокоєний, — сказала Маґрат.
— І щось шукає, — докинула Бабуня.
— І починає сердитися. — продовжила Маґрат.
— Так, — погодилася Бабуня, впритул дивлячись на Тітуню Оґґ.
— Може, це троль, — припустила та. — Я в кімнаті майже цілу пінту залишила, — додала вона з докором.
— Ґіто, я знаю, на що схожа свідомість троля, — сказала Бабуня. Її тон не був жорстким чи гнівним, і саме це змусило Тітуню завагатися.