Бабуня почухала підборіддя.
— Ну, старий король зазвичай кричав на них і виганяв із замку копняками. Казав, що не має часу на крамарів і все таке, — зауважила вона з ноткою схвалення.
— Але він робив це дуже шляхетно, — сказала Тітуня Оґґ. — І він…
— Королівство стривожене, — урвала її Бабуня.
— Так, я ж і кажу.
— Я не про народ, я про саме королівство.
Бабуня оповіла про ранковий візит. Тітуня кілька разів переривала її короткими запитаннями. Їй і на думку не спало засумніватися в правдивості історії. Бабуня Дощевіск ніколи не вигадувала історій.
Дослухавши, Тітуня мугикнула:
— Гм.
— Я теж так думаю.
— В голові не вкладається.
— Еге ж.
— А що було далі?
— Всі звірі пішли собі. Це зібрало їх, воно їх і відпустило.
— І ніхто нікого не їв?
— Я не помічала.
— Дивовижно.
— Саме так.
Тітуня Оґґ прикипіла поглядом до надвечірнього сонця.
— Навряд чи для королівств природно так поводитися, — сказала вона. — Згадай театр. Королі й тому подібні весь час вбивають одне одного, але королівствам це тільки на краще. Чого наше з добра-дива обурилося?
— Воно тут давно, — сказала Бабуня.
— Ну але з іншими ж так само, — промовила Тітуня і, з інтонаціями вічного студента, додала: — Земля завжди перебуває на одному й тому ж місці. Це зветься географією.
— То земля, а то — королівство, — заперечила Бабуня. — Це не одне й те саме. Королівство складається з багатьох речей. Ідей. Відданості. Пам’яті. Все це співіснує і врешті-решт утворює нову форму життя. Не живу істоту, а, швидше, живу ідею. Вона складається з усіх істот і з того, що вони думають. А також із того, що думали ті, хто існували раніше.
Повернулася Маґрат і з виглядом сомнамбули почала розкладати багаття.
— Бачу, ти багато над цим міркувала, — повільно й обережно сказала Тітуня. — І наше королівство хоче кращого короля, так?
— Та ні! Тобто так. Розумієш, — Бабуня нахилилася, — у нього не таке сприйняття, як у людей.
Тітуня Оґґ випрямилася.
— Це логічно, хіба не так? — припустила вона.
— Йому все одно, добра людина чи лиха. Я думаю, воно й різниці не знає — як от ти не могла би сказати про якогось мураху, лихий він чи ні. Але йому потрібен король, який про нього дбав би.
— Так, але… — розгублено почала Тітуня.
Вона починала дещо побоюватися відблиску в Бабуниних очах.
— …стільки народу повбивало одне одного, щоб стати королем Ланкру. Чого тільки не вигадували.
— Та це не важливо! Не важливо! — замахала руками Бабуня. Вона стала загинати пальці. — Дивись, чому. По-перше, королі вбивають один одного, бо така їхня доля, і це не рахується. По-друге, вони вбивають заради королівства. Це — ключовий момент. Бо наш нинішній король прагне тільки влади. А королівство просто ненавидить.
— Мені королівство чимось нагадує собаку, — сказала раптом Маґрат.
Бабуня розтулила була рота для підходящої різкої відповіді, та несподівано суворість випарувалася з її обличчя.
— Авжеж, дуже схоже, — сказала вона. — Доки господар дбає про собаку, собаці все одно, добрий той господар чи лихий.
— Отже, — сказала Тітуня, — Шельметя не любить ніхто й ніщо. І що нам із цим робити?
— Нічого. Ти ж знаєш: ми в ці справи не втручаємося.
— Ти врятувала те маля, — вказала Тітуня.
— Це не втручання!
— Як знаєш. Але одного дня він може повернутися. Доля, як ти сказала. І він повернеться, от побачиш. Маґрат, ну де той чай?
— А що робитимеш із міщанами? — спитала Бабуня.
— Я їм сказала, нехай дають собі раду самі. Сказала, що коли ми хоч раз вдамося до магії, цьому кінця-краю не буде. Сама знаєш.
— Правильно, — замислено сказала Бабуня.
— Але от що я тобі скажу, — мовила Тітуня. — Їм це не дуже сподобалося. Коли вони йшли від мене, то бурчали собі під носи.
— А ви знаєте блазня із замку? — раптом ляпнула Маґрат.
— Такий низенький чоловічок зі сльозливими очима? — спитала Тітуня, рада, що розмова звернула на звичайніші речі.
— Не такий і низенький, — заперечила Маґрат. — Ви часом не знаєте, як його звати?
— Всі звуть його просто блазнем, — сказала Бабуня. — Не чоловіча це справа — стрибати зі дзвіночками на одязі.
— Його матір була з Відьмачуків, які живуть за Чорноскельським шляхом, — втрутилася Тітуня Оґґ, яка славилася знанням генеалогії ланкрських родин. — Замолоду красунею була, багатьом чоловікам серця розбила. Скандал на скандалі. Але Бабуня має рацію. Хто блазнем народився, блазнем і помре.