На власний подив, король, усупереч усім своїм інстинктам, підкорився.
Цьому голосу неможливо було заперечувати. Він лунав неначе з тих часів, коли король ще був малям. Тон голосу однозначно давав зрозуміти, що якщо Веренц не доїсть усе до останньої ложки, його негайно заженуть у ліжко.
Тітуня знов заворушилася в кайданах. Вона щиро сподівалася, що скоро все владнається.
— Кгм, — знічено сказав король. — Гадаю, я повинен дещо пояснити…
— Дякую, — сказала Бабуня Дощевіск і, оскільки Шон цього явно очікував, додала: — Ти молодець.
— Достоту так, пані, — сказав Шон. — Е-е-е… Пані…
— Ще щось маєш розповісти?
Від збентеження Шон почав смикати край кольчуги.
— Це ж неправда, шо кажуть про нашу маму, правда ж, пані? — нарешті вимовив він. — Вона ні на кого не наводить поганих чарів. Ну, раз таке було з м’ясником Девіссом. І зі старим Хліботортом, коли він копнув її кота. Але ж це не були серйозні чари, пані?
— Припини називати мене пані.
— Слухаюсь, пані.
— То про неї так говорять?
— Достоту так, пані.
— Ну… Твоя матір часом дійсно спричиняє клопіт.
Шон переступив з ноги на ногу.
— Так, пані, але жахливі речі розповідають і про вас. Поза очі, пані.
Бабуня скам’яніла.
— Які речі?
— Не хтілось би повторювати, пані…
— Які речі?
Шон спробував обрати найкраще формулювання — хоча особливого вибору не було.
— Всякі побрехеньки, пані, — вимовив він, заздалегідь засвідчуючи свою відданість. — Всяку всячину. Шо старий Веренц був поганим королем, а потрапити на трон йому помогли ви, і шо ви накликали люту зиму торік, і шо корова старого Анікріма перестала доїтися, як ви на неї подивилися. Сама брехня, пані, — додав він, ще раз демонструючи лояльність.
— Саме так, — сказала Бабуня.
Вона зачинила двері просто перед його спітнілим обличчям, хвилю постояла в задумі й повернулася до свого крісла-гойдалки.
Минув деякий час, і вона повторила:
— Саме так.
А ще через кілька хвилин додала:
— Вона стара схибнута збоченка, але ж не можна дозволити, щоб із відьмами так поводилися. Якщо пропала повага — пропало все. До речі, коли це я дивилася на корову старого Анікріма? І хто такий старий Анікрім?
Вона встала, зняла з гачка на одвірку гостроверхий капелюх і, дивлячись у дзеркало, прилаштувала його на голові десятком моторошного вигляду шпильок. Невідворотно, як гнів Творця, вони одна по одній увіп’ялися в капелюх.
На мить Бабуня зникла в повітці і повернулася з відьомським плащем, який, коли вона його не вдягала, служив ковдрою для прихворілих кіз.
За незапам’ятних часів це був плащ із чорного оксамиту; тепер це був просто чорний плащ. Бабуня накинула його і акуратно скріпила потьмянілою срібною брошкою.
Жоден самурай, жоден мандрівний рицар не вбирався з такою самоповагою.
Нарешті Бабуня випросталася, проінспектувала поглядом своє нечітке відображення, схвально всміхнулася самими губами і відбула через чорний хід.
Грізно-урочисту атмосферу дещо порушив тупіт, із яким стара відьма гасала двором, намагаючись розігнати мітлу.
Маґрат теж стояла перед дзеркалом.
У своїх речах вона відкопала сукню несамовито зеленого кольору, обтислу й водночас відкриту — якби у Маґрат було що відкривати чи обтискати. Щоб компенсувати хоча б найголовніші недоліки, вона запхала в потрібні місця пару згорнутих панчох. Вона також спробувала накласти заклинання на зачіску, але волосся Маґрат від природи мало стійкість до магії й одразу почало відновлювати свій натуральний вигляд (повернення до вигляду кульбаби прогнозувалося на другу пополудні).
Юна відьма також спробувала вдатися до косметики — але сенсації не сталося і тут. Їй просто не вистачало досвіду. Наприклад, Маґрат так і не зрозуміла, чи не переборщила вона з тінями для повік.
Від пальців до шиї, і включаючи руки, вона начепила стільки срібних дрібничок, що їх вистачило б на повноцінний обідній сервіз, а згори накинула чорний, підбитий червоним шовком плащ.
Тепер — у певному освітленні та під старанно вивіреним кутом зору — Маґрат була не такою вже й непривабливою. Не факт, що це стало наслідком вищеописаних процедур — проте їхнім наслідком безумовно стало те, що її серце трохи стишило своє наполохане биття.
Вона розправила плечі й покрутилася перед дзеркалом. Цілі грона амулетів, чарівних браслетів та магічних підвісок на її тілі задзеленчали так, що було ясно: аби не зрозуміти, що перед ним відьма, потенційний ворог мав би бути не лише сліпим, але й глухим.