Блазень усе ще обіймав її стан, відчуваючи пальцями схожі на обручі ребра. Він був надто схвильований, щоб говорити, та все-таки Маґрат отримала відповідь.
— Що є, то є, — сказала Бабуня Дощевіск, виступаючи з тіні. — Я б ні за що не додумалася.
Маґрат втупилася в неї.
— Ти була тут весь час?
— Лише кілька останніх хвилин, — Бабуня поглянула на двері й продовжила: — Техніка у тебе хороша, але це надто старе дерево. І, здається, воно пережило пожежу. До того ж у ньому повно цвяхів і тому подібного залізяччя. Словом, з дверима навряд чи щось вийде. Я б на твоєму місці спробувала стіну, але…
Її перервало тихе «лусь».
Звук почувся ще раз, а потім пролунала ціла черга таких звуків, ніби у підземеллях ринув дощ із меренгів.
Двері темниці почали на очах укриватися листям.
Бабуня на кілька секунд прикипіла до них очима, а потім перевела погляд на перелякану Маґрат.
— Тікайте! — вигукнула вона.
Відьми підхопили блазня і пригинцем кинулися за найближчий контрфорс.
Двері загрозливо затріщали. Кілька дощок зсудомило, цвяхи вискочили з них, як скалки з рани, і вибили зі стіни навпроти кам’яне кришиво. Блазень ледь устиг пригнутися: над його головою просвистів і врізався в протилежну стіну шматок замка.
З нижньої частини дверей, звиваючись, полізли білі корінці. Вони ковзнули по сирому каменю до найближчої тріщини і почали угвинчуватися в неї. З отворів від випалих сучків попнулося гілля, увіп’ялося в камінний одвірок і рознесло його на друзки. І все це перекривав низький стогін — клітини деревини намагалися вгамувати приплив нестримної енергії життя.
— Особисто я, — сказала Бабуня, перечекавши, поки стихне гуркіт від падіння шматка стелі неподалік від них, — робила б інакше. Я не критикую тебе, завваж, — додала вона, побачивши, що Маґрат розтулила рот. — Хороша робота. Просто мені здається, що ти могла трохи переборщити.
— Вибачте, — сказав блазень.
— Я не вмію працювати з каменем, — похнюпилася Маґрат.
— Та годі, це питання практики.
— Вибачте…
Відьми обернулися до блазня.
— Хіба ви не збиралися когось рятувати? — спитав він, задкуючи.
— Ох, — сказала Бабуня. — І правда. Ходімо, Маґрат. Треба подивитися, чи з нею все гаразд.
— Там хтось кричав, — нагадав блазень, не в змозі позбутися відчуття, що відьми не розуміють усієї серйозності ситуації.
— Не сумніваюся, — відповіла Бабуня, відсторонюючи його і переступаючи через коріння, що корчилося на підлозі. — Якби мене замкнули в підземеллі, теж криків мало не було б.
З дверного отвору випливла хмара пилу. Пляма тьмяного світла від одного-єдиного смолоскипа дозволила Маґрат розрізнити дві скоцюрблені у найдальшому кутку фігури.
Більшість предметів обстановки поперекидалася й валялася по всій підлозі, і ці предмети аж ніяк не скидалися на уособлення комфорту. Посеред усього цього спокійно сиділа Тітуня Оґґ у чомусь на кшталт чудернацьких панчіх на ногах.
— А ви не поспішали, — сказала вона. — Витягнете мене нарешті звідси, га? Бо я тут почуваюсь якось скуто.
Ще в темниці був кинджал.
Він повільно обертався в повітрі посеред приміщення, час від часу відблискуючи у світлі смолоскипа.
— Моїм же кинджалом! — повторював привид короля голосом, що його чули тільки відьми. — Весь цей час я й гадки не мав! Моїм же кинджалом! Мені роздовбали нирки моїм же довбаним кинджалом!
Він здійняв клинок і ще на крок наблизився до шляхетного подружжя. З герцогових вуст зірвався булькотливий звук, радий чимшвидше опинитися подалі.
— А він нічого тримається, — сказала Тітуня, тим часом як Маґрат повертала свободу рухів її кінцівкам.
— То це і є старий король? А вони його бачать?
— Не думаю.
Привид Веренца похитувався під вагою кинджала. Для забавок у стилі полтергейста він був і справді застарий: подібні речі вимагають не лише підліткової енергії, а й підліткової неврівноваженості.
— Мені б тільки краще вхопитися, — пробурмотів він. — А щоб тебе…
Кинджал, випавши з нематеріальних рук короля, брязнув об камінь підлоги. Бабуня Дощевіск хутко наступила на нього ногою.
— Мертвим не можна вбивати живих, — заявила вона. — Це був би небезпечний, як там його, прен-цен-дент. Уже тому хоча б, що мертвих значно більше.
Тим часом герцогиня, на відміну від свого чоловіка, взяла себе в руки. То самі собою літають ножі, то вибухають двері, а тепер ці відьми принижують її у її власній темниці. Як упоратися з проявами надприродних сил, вона не знала, зате мала цілком однозначні уявлення про те, як дати собі раду зі звичайними людьми.