Томджон підвів його до вікна і вказав углиб найближчої вулиці.
— Бачите всі ці вивіски? — спитав він.
— О, матінко моя. Їх тут море.
— Саме так. А оту, із синьо-білим знаком, бачите?
— Та наче бачу.
— Ну так ось, наскільки мені відомо, це єдиний в околицях шинок, який хоч іноді зачиняється.
— Тоді уклінно прошу вас пригоститися зі мною. Це найменше, що я можу для вас зробити, — нервово сказав блазень. — Не сумніваюся, ваш маленький друг теж не проти чого-небудь вквасити.
Г’юл стиснув пальцями край столу і розкрив був рота…
Але нічого не сказав.
Забувши стулити рота, він заклякло дивився на постаті актора та блазня.
— Все гаразд? — поцікавився Томджон.
Г’юл відвів погляд. Сьогодні він явно перевтомився.
— Привиділося, — пробурмотів він і додав: — А випити я б і справді випив. Навіть добряче наквасився б.
Справді, подумав він, навіщо опиратися?
— А може, ще й добряче заспівав би, — завершив він.
— А як, г’к, наступ-пне сл-лово?
— Нач’, зол-лото.
— А.
Г’юл, похитнувшись на стільці, зазирнув до свого кухля. Схоже, сп’яніння й натхнення виявилися несумісними.
— І ти п-пропустив од-дне «золото», — додав він.
— Де? — здивувався Томджон.
На його голові красувався блазнів ковпак.
Г’юл подумав.
— Зд-дається, — вимовив він, намагаючись зосередитися, — д-десь між «золото» і «золото». І, зд-дається, — він знову зазирнув до пустого кухля. Видовище навіювало всесвітню тугу. — З-здається…
Він здався і по паузі сказав:
— Здається, я б іще трохи вип-пив.
— Я зап-плачý, — сказав блазень. — І навіть не зап-плáчу. Ха-ха.
Він спробував підвестися і врізався головою в стелю.
У напівмороці залу з десяток рук міцніше вхопилися за держаки десятка сокир. Та частина Г’юлового «я», що залишалася тверезою (і з жахом спостерігала за іншою частиною), змусила його заспокійливо помахати в напрямку насуплених у напівтемряві брів.
— В-все гаразд, — повідомив він у простір. — Б-без образ. Просто він, як його, ід-діот. Т-тобто блазень. Дуже веселий б-блазень з цього, як його…
— З Ланкру, — підказав блазень і важко всівся на шинквас.
— Точ-чно. Десь біля цього, як його, н-не вимовиш… Геть не вміє п-поводитися. У них там якось неб-багато гн-номів.
— Ага, — сказав блазень, обхоплюючи голову руками. — У мене вдома їх низький відсоток.
Хтось поплескав Г’юла по плечу. Обернувшись, він побачив залізний шолом, а під ним — вкрите щетиною нерівне обличчя.
Власник обличчя багатозначно погойдував метальною сокирою.
— Ти б ото порадив своєму другові трохи менше веселитися, — запропонував він. — А то розважатиме демонів у пеклі!
Г’юл спробував краще роздивитися його крізь завісу алкогольного туману.
— Т-ти хто? — нарешті спитав він.
— Бийшолом Буревій, — сказав гном, ляснувши себе по обтягнутих кольчугою грудях. — І я кажу, що…
Г’юл придивився пильніше.
— Та ж я т-тебе знаю, — сказав він. — У тебе косметична фабрика на Замикацькій вулиці. Тільки минулого тижня я в тебе купив добру партію гриму…
Обличчям Буревія промайнула тінь паніки. Він перелякано схилився над столом.
— Тихше, ну тихше ж, — прошепотів він.
— Згадав, фабрика називається «Ельфійські парфуми та рум’яна»! — радісно продовжив Г’юл.
— Дуже якісний товар, — додав Томджон, намагаючись втриматися на крихітній лаві. — Особливо «Машкара трупно-зелена номер 19». Батько каже, що т-такої більше ніде не знайдеш. Перший клас.
Гном розгублено зважив сокиру в руці.
— Гм, ну… — сказав він. — Ох. Так. Ну… Дякую. Майте на увазі — у нас добірні інгредієнти…
— А оцим їх подрібнюють? — безневинно поцікавився Г’юл, вказуючи на сокиру. — Чи ти сьогодні вихідний?
Брови Буревія сповзлися докупи, ніби пара тарганів для секретної розмови.
— Ви ж із театру, еге ж?
— Точно, — підтвердив Томджон. — Мандрівні актори. Тобто зараз осілі, — виправився він. — Тільки, ха‑ха, сідалище моє постійно зісковзує.
Гном полишив сокиру й сів на сусідню лаву. Його обличчя раптом запроменіло ентузіазмом.
— Ходив до вас минулого тижня, — повідомив він. — Збіса сподобалося! Показували про дівчину і хлопця, але її віддали за того старого, а про того хлопця сказали, що він помер, то вона чахла-чахла та й отруїлася, а потім виявилося, що той чоловік був зовсім іншим, але не міг їй сказати, тому що…