Учитель казав:
— Бути заколоту, коли сміливі і ненавидять свою бідність. Бути заколоту, коли надмірно ненавидять людей, позбавлених людяності.
Учитель застерігав:
— Вирізняйся ти хоч талантами князя Чжоу, але якщо скнарий ти і зухвалий, не буде іншого в тобі, на що дивитись!
Учитель казав:
— Знайти непросто людину, яка провчилася б три роки без помислів про заплату.
Учитель сказав:
— Будь глибоко правдивий, люби навчатись, стій на смерть, удосконалюючи свою Путь. Країна в небезпеці — її не відвідуй, у країні бунт — там не живи. Коли в Піднебесній є путь, будь на видноті, а нема путі — ховайся. Соромся бути бідним і нешляхетним, коли в країні є путь; соромся бути шляхетним і багатим, коли в ній нема путі.
Учитель казав:
— У справи іншого не втручайся,
Коли не на його ти місці.
Учитель сказав:
— Якими неосяжними, чарівними стають звуки мелодії, коли її початок виконує майстер Чжи, а кінець вінчає пісня «Крики чайок»!
Учитель сказав:
— Я не розумію, як може бути неприборканий лукавим, тупий нечесним і неосві-чений брехливим.
Учитель казав:
— Учися, мовби не можеш здобути І ніби побоюєшся втратити.
Учитель вигукнув:
— Піднесені, великі Шунь і Юй! володіючи Піднебесною, вони тримались від неї осторонь.
Учитель вигукнув:
— Яким великим володарем був Яо! Який він піднесений, величний! велике тільки Небо, і тільки Яо наслідував його. Який він неосяжний! Народ не міг добрати слова, щоб його уславити. Які великі, піднесені його вчинки! Як сяє накреслена ним наперед освіченість!
У Шуня було тільки п’ять сановників, і в Піднебесній настав мир. Цар Войовничий прорік:
— У мене є десять здібних до управління сановників.
Конфуцій із цього приводу сказав:
— Важко знаходити таланти, чи не так? У цьому найбільшого успіху досягли Яо і Шунь. А в царя Войовничого серед його десяти сановників була одна жінка, тому їх у нього, власне, було тільки дев’ять. Цар Освічений володів двома третинами Піднебесної, але при цьому продовжував бути підданцем дому Інь. Можна сказати, що дім Чжоу має найкращі чесноти.
Учитель сказав:
— Ось Юй — я в нім не бачу ґанджу. Він харчувався дуже погано, але богам і духам приносив щедрі дари; вдягався бідно, але на свій ритуальний одяг прикрас не шкодував; жив у халупі, але віддавав усі сили копанню каналів, щоб відвести води потопу. Я в нім не бачу ґанджу.
Глава 9. Учитель рідко...
Учитель рідко говорив про вигоду, долю й людяність.
Житель вулиці Заможних сказав:
— Який великий Конфуцій! Його ученість неосяжна, ось тільки не зумів він нічим уславитись.
Учитель, почувши про це, звернувся до своїх учнів:
— Що ж мені робити? Чи взятися керувати колісницею? Чи зайнятися стрілянням з лука? Візьмусь-но керувати колісницею.
Учитель сказав:
— Згідно з ритуалом шапка має бути з конопель, але сьогодні її роблять із шовку, що дешевше, і в цьому я йду за всіма.
Згідно з ритуалом треба вклонятися внизу біля входу в залу, але сьогодні вклоняються нагорі, що зухвало. Хай буду проти всіх, але вклоняюсь унизу.
Учителю були чужі чотири вади: схильність до домислів, зайва категоричність, упертість, себелюбність.
Коли Конфуцієві погрожували в Куані, він сказав:
— Хіба після смерті володаря Освіченого тут, у мені, не вціліла освіченість? Якби Небо забажало цю освіченість погубити, то я не зміг би долучитися до неї. Але Небеса її не погубили. А куанці... Як їм зі мною впоратися?
Один вельможа спитав Цзигуна:
— Як багато в Учителя здібностей, талантів! Він має найвищу мудрість?
Цзигун відповів:
— Справді Небо дозволило йому долучитися до найвищої мудрості. Ще він має багато талантів.
Учитель, почувши про це, сказав:
— Чи знає мене вельможа? Я не був вельможним замолоду, тому знав багато простих професій. А чи багато вміє чеснотливий муж? Зовсім небагато.
Лао сказав:
— Учитель казав: «Я вмів багато, адже не був випробуваний на службі».