Учитель сказав:
— Чи є в мене які-небудь знання? їх нема. Але коли селяни просять у мене поради, я, не маючи жодної гадки про їхнє діло, з’ясовую тільки, де його початок і кінець, і більше нічого не пояснюю.
Учитель гірко промовив:
— Не прилітає благовісний фенікс,
Не каже річка про майбутнє,
Спливає остання хвилина моя!
Коли вчитель зустрічав людину в траурному або церемоніальному вбранні чи сліпця, то при цьому завжди вставав, а підходячи до них, неодмінно прискорював ходу.
Сумно зітхаючи, Янь Юань сказав:
— Дивлюсь — воно все вище, вдивляюся — сховалось, аж ось — переді мною, то раптом проминуло. Учитель одразу все не розкриває, уміє принаджувати людей. він усіляко просвіщає нас і стримує ритуалом. Мені цього не відкинути, навіть якщо забажаю.
І ось коли всі мої сили на спаді, воно ніби вже поряд. Я хочу йти слідом за ним, але не можу.
Учитель тяжко захворів, Цзилу послав до нього для прислужування своїх учнів. Коли вчителю стало краще, він сказав:
— Уже давно Цзилу здійснює лицемірні вчинки. Кого я обдурю, вважаючи, що придбав підданців, коли насправді їх у мене нема? Небо обдурю? Невже мені краще померти серед підданців, аніж на руках моїх учнів? Хай навіть і не вдостоюсь пишного похорону, але ж мене не кинуть після смерті на дорозі!
Цзигун спитав:
— Маємо тут у нас виріб із прекрасної яшми. Чи сховати його у скриньку і зберігати, чи продати гідному цінителю?
Учитель відповів:
— Продати! Продати! Я жду поціновувача.
Учитель хотів піти жити до східних варварів.
Хтось вигукнув:
— Як же ви зможете там жити? Адже вони такі грубі!
Учитель відповів:
— Яка грубість можлива там, де чеснотливий муж?
Учитель сказав:
— Коли з Вей я повернувся до Лу, музика була виправлена. Усі оди, гімни посіли свої місця.
Учитель казав:
— На стороні служити князю і сановникам, а вдома — своєму батькові й старшим братам; не сміти нехтувати турботою про померлих і п’яним від вина не бути — що є в мені з цього?
Учитель, стоячи на березі річки, сказав:
— Усе минуще, як ці води, не припиняє свого руху вдень і вночі.
Учитель сказав:
— Мені не траплявся ще той, хто любив би доброчинність так само сильно, як і чуттєву насолоду.
Учитель сказав:
— Наприклад, якщо, насипаючи пагорб, я зупиняюсь, хоча мені треба ще висипати останній плетеник, щоб завершити роботу, то ця зупинка залежить від мене. Чи, наприклад, якщо, вирівнюючи землю, я висипаю спочатку лише один плетеник, то це буде поступ уперед, що залежить від мене.
Учитель казав:
— Чи не Хуей це був, хто ніколи не відволікався, коли я з ним бесідував?
Учитель сказав про Янь Юаня:
— За ним моя туга! Я бачив, як уперед він просувався, але ніколи не бачив, щоб зупинявся.
Учитель казав:
— Буває, з’являються пагони, але не цвітуть;
Буває, що цвітуть, але не дають плодів.
Учитель сказав:
— Молодших за віком треба поважати. Як знати, можливо, в майбутньому вони будуть не гірші за нас? Але не гідний поваги той, хто не став відомим, доживши до со-рока—п’ятдесяти років.
Учитель сказав:
— Як можна не погоджуватися зі справедливим зауваженням? Але при цьому важливо самому виправитися. Як можна не радіти делікатно висловленій пораді? Але при цьому важливо осягнути її суть. Я не можу допомогти тим людям, що лише погоджуються, але себе не виправляють і радіють, не осягаючи суті.
Учитель сказав:
— Головне — будь чесний і правдивий; із тими, хто тобі не рівня, не дружи і не бійся виправляти свої помилки.
Учитель сказав:
— Можна з воєводою розлучити солдатів. Але не можна прагнень у простих людей відняти.
Учитель сказав:
— Чи це не Ю, хто не соромиться стояти поряд с одягненими в хутро лисиці та єнота, коли на нім накинутий поношений халат, підшитий закошланими коноплями?
Цзилу ці вірші повторював усе життя. Учитель на це зауважив:
— Для досягнення добра цього не досить.