Янь Юань і Цзилу стояли перед Учителем. він їх спитав:
— Чому ви не висловлюєте своїх бажань?
Цзилу відповів:
— Я хотів би, маючи повозку, коней і вбрання, підбите хутром, ділитися ними з другом і не досадувати, коли вони стануть непридатними.
А Янь Юань сказав:
— Я хотів би не хвалитися тим, що є в мені доброго, і приховати свої заслуги.
Потім Цзилу спитав:
— Хотілося б почути про бажання Учителя.
Учитель відповів:
— Дати спочити старим людям,
Бути щирим із друзями,
Піклуватися про молодших.
Учитель вигукнув:
— Усе скінчено! Я не зустрічав ще того, хто може засудити себе самого в душі, коли бачить, що помилився!
Учитель сказав:
— У будь-якому селищі на десять хатин завжди знайдуться люди, що не поступляться мені в чесності й щирості, але поступляться в схильності до науки.
Глава 6. Ось Юн...
Учитель сказав:
— Ось Юн, його можна поставити обличчям на південь.
Чжунгун спитав про вчителя Шовковицю Старшого.
Учитель відповів:
— Його можна: у ньому є невимушеність.
Чжунгун знову спитав:
— Хіба не можна, правлячи народом, діяти невимушено, але бути при цьому вкрай шанобливим? Чи не проявляє надмірну невимушеність той, хто тримається невимушено і невимушено діє?
— Юн правильно каже, — відповів Учитель.
Князь Скорботної Пам’яті спитав Учителя про те, хто з його учнів любить навчатись, і той відповів:
— Був Ян Хуей, він любив навчатись, не зганяв ні на кому свого гніву, не повторювавсь помилок. На жаль, його життя було коротким, він умер. Тепер таких уже нема. Не чути, щоб хто-небудь любив навчатись.
Цзихуа було послано до Ци. Учитель Жань прийшов прохати для його матері зерна.
Учитель відповів:
— Відсипай їй великою мірою.
Той знову попросив:
— Прошу додати.
— Відсип удвічі більше, — було за відповідь.
Учитель Жань відсипав більше в сотню з верхом разів.
Учитель сказав:
— Чи, від’їжджаючи до циської землі, їхав на ситих конях, одягнений у халат. Я чув, чеснотливий муж допомагає людям не тоді, коли вони багаті, а коли бідні.
Коли Юань Си став управителем дому Вчителя, Учитель дав йому дев’ять сотень мір зерна. Юань Си відмовився.
Учитель сказав:
— Не відмовляйся, краще допоможи сусідам, землякам.
Учитель висловився про Чжунгуна:
— Нехай би навіть люди не бажали, хіба відкинуть гори і потоки бичка з орної череди з рогами рівними й рудою шерстю?
Учитель сказав:
— Хуей міг по три місяці не розлучатися в своєму серці з людяністю, натомість в інших її стає лише на день чи місяць.
Доброчинний із Молодших спитав:
— Чи можна залучити Чжун Ю до правління?
Учитель відповів:
— Ю — людина рішуча. Із чим він не впорається на службі?
— А чи можна і Ци залучити до правління?
— Ци — людина з поняттям. І з чим він не впорається по службі?
— А чи можна і Цю залучити до правління?
— Цю багато чого вміє. Із чим він не впорається по службі?
Молодший посилав по Мінь Цзицзяня, щоб поставити його управителем у своєму селищі Бі. Та Мінь Цзицзянь сказав посланцю:
— Ти відмовся за мене ладненько. Якщо знову зватиме, переселюся за річку вень.
Боню хворів. Учитель навідав його і, взявши через вікно за руку, сказав:
— Який жаль! він умирає, така доля. Таку людину й уразила така недуга! Таку людину й уразила така недуга!
Учитель сказав:
— Яка гідна людина Хуей! Живе в убогому провулку, задовольняючись мискою рису і коряком води. Інші не витримують таких труднощів, Хуей не зраджує ці радості. Яка гідна людина Хуей!
Жань Цю сказав:
— Не те щоб мені не подобалася ваша путь, але сил моїх не стає.
Учитель відповів:
— У кому сил не стає, на півдороги кидають. А ти ще не починав іти!
Учитель прохав Цзися:
— Ти будь, як чеснотливий муж, ученим,
Не будь учений, як мала людина.
Коли Цзию став управителем Учена, Учитель у нього спитав:
— То як, чи знайшов там кого-небудь собі?