Коли пес знову заскавучав, Вайлдер виглянув із-під столу. Цей момент завжди його бавив. Справді, чим вище він підіймався висоткою, тим більше знаходилося приводів для сміху. Вайлдер все ще тримав повідець, який тягнувся від собаки по сходах, але не натягував його. Жінка, не в силах відвести погляд від собаки, зробила крок через отвір у барикаді. Вона свиснула крізь штучні зуби і поманила пса.
— Бідолаха. Загубився, красунчик? Іди, іди сюди...
Ледве утримуючись від реготу, побачивши лису бабусю, що з перебільшеним співчуттям засюсюкала до собаки, Вайлдер притулився до столу. Ось-ось вона отримає сюрприз — важкого черевика на шию.
За барикадою виникла друга фігура. Молода жінка років тридцяти — можливо, дочка — визирнула з-за плеча бабусі. Її застібнутий замшевий жакет відкривав пару замурзаних грудей, але волосся було дбайливо накручено на бігуді, немов для якихось частин тіла готувалося свято, але інші не були на нього запрошені.
Дві жінки спокійно дивилися на пса. Дочка чекала з обробним ножем у руках, а мати підійшла до сходів. Заспокійливо бурмочучи, вона потріпала пуделя по загривку та нагнулася за повідцем.
Як тільки її міцні пальці вхопилися за шнур, Вайлдер рвонувся вперед. Пес теж ожив, злетів по сходах і встромив зуби старенькій у руку. З несподіваною жвавістю вона метнулася до проходу в барикаді із собакою, що повис на її руці. Вайлдер ледве встиг проскочити за нею і відіпхнув письмовий стіл, не давши дочці повернути його на місце. Потім відірвав пуделя від закривавленої руки жінки, схопив її за шию і жбурнув на штабель картонних коробок. Старенька лежала приголомшена — розпатлана герцогиня, здивована тим, що напилася на балу. Коли Вайлдер повернувся, заспокоюючи пса, до нього кинулася дочка. Ніж вона відкинула і тепер в одній руці тримала папільйотки, а в іншій — срібний жіночий пістолет. Вайлдер відступив убік, вибив пістолет із руки та повалив дівчину на барикаду.
Поки дві жінки, важко дихаючи, сиділи на підлозі, Вайлдер подивився на пістолет біля своїх ніг, підібрав його і почав оглядати власні нові володіння. Він стояв біля входу в басейн 35-го поверху. У калюжі смердючої води, заваленої сміттям, відбивалися пагорби сміттєвих мішків на підлозі, укладеній кахлями. У завмерлому назавжди ліфті було влаштовано невеликий курінь. Біля вогнища спав чоловік похилого віку — начебто колишній податківець. Димова труба, зібрана з двох половинок балконних ринв, протяглася над головою чоловіка через стелю ліфта.
Вайлдер розглядав жінок, усе ще тримаючи пістолета в руці. Мати сиділа серед картонних коробок і по-діловому забинтовувала руку, відірвавши з цією метою смужку від своєї шовкової сукні. На підлозі біля барикади дочка гладила розбиті губи і тріпала Вайлдерового пуделя по голові.
Вайлдер виглянув на сходи і подивився в напрямку 36-го поверху. Сутичка надихнула його, і він готовий був пройти весь шлях до даху. Однак він не їв уже більше доби і жадібно вдихав запах тваринного жиру від багаття біля входу до куреня.
Вайлдер поманив молоду до себе. Її безбарвне, коров'яче обличчя здавалося смутно знайомим. Дружина директора кіностудії?.. Вона піднялася і підійшла до Вайлдера, із цікавістю розглядаючи смуги, що покривали його груди і плечі, та виставлені напоказ геніталії. Прибравши пістолет у кишеню, Вайлдер потягнув жінку в курінь. Переступивши через літнього чоловіка, вони увійшли в ліфт. Зі стін звисали завіси, на підлозі лежали два матраци. Притримуючи жінку за плечі, Вайлдер сів до задньої стіни ліфта і через хол подивився на жовту воду басейну. Деякі роздягальні свого часу перетворилися на маленькі однокімнатні хатинки, але тепер і вони були занедбані. У басейні плавали два трупи, які майже неможливо було помітити серед іншого сміття — кухонних відходів і шматків меблів.
Вайлдер узяв собі залишки смаженої тушки маленького кота. Зуби вп'ялися в жилаве м'ясо, а злизавши ще тепле сало з рожна, він мало не захмелів.
Молода жінка привітно схилилася до Вайлдера і не заперечувала, коли він сильною рукою обхопив її плечі. Свіжий запах жіночого тіла вразив його: чим вище він забирався, тим чистішими були жінки. Вайлдер глянув на нефарбоване обличчя, відкрите і привітне, як мордочка ручної тварини. Її наче зовсім не стосувалися події у висотці, вона ніби чекала в якійсь таємній кімнаті появи Вайлдера. Він спробував щось сказати, але почув тільки гарчання: він не міг вимовити ні слова зламаними зубами та пораненим язиком.
Під кайфом від м'яса, Вайлдер зручно ліг поруч із жінкою, граючи срібним пістолетиком. Бездумно розстібнув її замшевий жакет, випустивши на волю груди. Поклавши долоні на маленькі соски, присунувся ближче. У напівдрімоті він бурмотів щось молодій жінці, а вона гладила намальовані смуги на його грудях і плечах — її пальці безперервно рухалися його шкірою, немов залишаючи послання.
Лежачи в затишному павільйоні біля озера, Вайлдер відпочивав після обіду. Молода жінка сиділа поруч, грудьми ледь не торкаючись його обличчя, заколисуючи цього величезного, майже оголеного чоловіка з розфарбованим тілом і відкритим лоном. Її батьки тинялися по холу. Іноді бабуся у вечірній сукні витягала з барикади що-небудь із меблів і рубала обробним ножем на тріски.
Вайлдер не звертав на старих уваги — він помічав лише тіло молодої жінки та величезні колони, що йдуть до самого даху. У вікнах навколо басейну виднілися вежі чотирьох сусідніх висоток, що розсікали вечірнє небо прямокутними променями. Тепло в ліфті, що виходило ніби з грудей жінки, висмоктало волю й енергію Вайлдера. Спокійне обличчя молодиці додавало впевненості. Вона прийняла його, як прийняла би будь-якого мисливця-грабіжника. Спочатку спробувала вбити, а коли не вийшло, віддала їжу та тіло, грудьми повернула в дитинство і, можливо, полюбила. А як тільки він засне, переріже йому горло. Сценарій ідеального шлюбу.
Зібравшись, Вайлдер сів і штовхнув черевиком пуделя, що спав на матраці біля ліфта. Хотілося спати, але спочатку потрібно було перебратися в безпечне укриття, інакше старенька та її дочка швидко з ним розправляться.
Не оглядаючись, він встав, засунув пістолет за пояс штанів, перевірив візерунок на грудях і плечах, переліз через барикаду та повернувся на сходи, залишивши за спиною тиху стоянку і молоду жінку біля жовтого озера.
Сходи були встелено килимом, який притишував кроки. Діставшись 37-го поверху, Вайлдер відчув, як крижане повітря з відкритого неба омиває його оголене тіло. Чітко чути було, як долинають скрики чайок. Коли пес заскавучав, відмовляючись іти далі, Вайлдер відпустив його, провівши поглядом.
37-й поверх геть спорожнів. Виснажений Вайлдер не зволікаючи знайшов порожню квартиру, забарикадувався у вітальні та на підлозі провалився у глибокий сон.
18
Кривавий сад
авпаки, Ентоні Ройялові за три поверхи над (ним на відкритому даху спати зовсім не хотілося. Він нарешті був готовий приєднатися до птахів, стояв біля вікна пентхауса, дивлячись на далеке гирло річки. Омите недавнім дощем, ранкове повітря було чистим, але морозним, і річка витікала з міста у вигляді потоку льоду. Ройял вже два дні нічого не їв, проте відсутність їжі не виснажила його, навпаки, напружила всі нерви та м'язи. Крики мартинів наповнювали повітря і ніби вдруковувалися у відкриті тканини мозку. Птахи, безперервно зриваючись з оголовків ліфтових шахт і поруччя, злітали вгору вихором, що без кінця розширювався, і знову пірнали до саду скульптур.
Тепер Ройял був переконаний, що птахи кличуть його. Собаки втекли; варто було їх звільнити, як вони кинулися вниз сходами та коридорами; залишилася тільки біла вівчарка. Пес сидів поруч із господарем біля відчиненого вікна, заворожений рухом птахів. Рани вже зажили, і густа північна шерсть знову стала білою. Роялу не вистачало червоних плям, як не вистачало кривавих слідів рук на випраній місіс Вайлдер куртці.
Маленькі запаси їжі, з якими Ройял замкнувся в пентхаусі, він віддав собаці, а сам уже не відчував голоду. Три дні він не бачився ні з ким і був радий, що відокремився від дружини та сусідів. Мартини, що вирували хмарою в повітрі, здавалися йому справжніми мешканцями висотки. Сам того не бажаючи, він створив сад скульптур саме для них.