Лейнг лежав на балконі, спостерігаючи, як сонце ховається за фасадами будинків навпроти. Через гру світла сусідні будинки немовби змінювали розмір. Іноді, повертаючись увечері з медичного інституту, Лейнг був упевнений, що висотка за день примудрилася вирости. Сорокаповерховий будинок, що стояв на бетонних опорах, здавався вищим, ніби група робітників із телестудії під час відгулу випадково звела зайвий поверх. П'ять багатоквартирних будинків зі східного боку комплексу утворювали штахетник, який із заходом сонця занурював приміські вулиці в темряву.
Висотки кидали виклик самому Сонцю — Ентоні Ройял зі своїми архітекторами, розробляючи комплекс, не передбачили драму щоденного зіткнення бетонних плит зі світилом. Сонце, як навмисне, з'являлося з-за обрію між опорами висоток, немов побоюючись будити гігантів. Увесь ранок Лейнг із вікна свого кабінету на верхньому поверсі інституту спостерігав, як тіні переповзають через автостоянки і порожні площі комплексу, немов через шлюзи, що відчиняють, аби впустити день. Попри всі сумніви, Лейнг першим готовий був визнати, що будинкам-гігантам вдалося колонізувати небеса.
Невдовзі по дев'ятій вечора збій в електромережі тимчасово занурив у темряву 9-й, 10-й і 11-й поверхи. Згадуючи потім цей випадок, Лейнг не втомлювався дивуватися: яку нечувану метушню викликали п’ятнадцять хвилин темряви. У вестибюлі 10-го зібралося сотні зо дві мешканців, і деякі з них отримали травми у тисняві біля дверей ліфтів і на сходах. У темряві розгорілося багато безглуздих і неприємних сварок між тими, хто прагнув спуститися до своїх квартир, і мешканцями верхніх поверхів, які були переконані, що рятуватися потрібно саме там. Під час вимкнення світла зламалися два з двадцяти ліфтів. Система кондиціювання вимкнулася; поки лагодили електрику, жінка, що застрягла в ліфті між 10-м та 11-м поверхами, учинила істерику (можливо, після нерішучої спроби сексуального домагання: у сприятливих умовах повної темряви можна зібрати великий урожай незаконних зв'язків).
Коли згасло світло, Лейнг прямував до спортзалу. Щоб не потрапити в натовп у вестибюлі, він сховався в порожньому класі початкової школи. Він сидів за мініатюрною партою; навколо нього були пришпилені до стін ледве видні картинки, що їх намалювали діти,— він слухав, як їхні батьки б'ються та лаються перед ліфтом. Коли знову дали світло, Лейнг вийшов до збуджених мешканців і спробував усіх заспокоїти. Він допоміг довести істеричку від ліфта до дивана в холі. Жінка, ширококоста дружина ювеліра з 40-го поверху, із силою вчепилася Лейнгу в руку і не відпускала його, доки не з'явився її чоловік.
Коли натовп розсмоктався і мешканці розійшлися, натискаючи пальцями на кнопки ліфта, Лейнг виявив, що під час аварії в іншому класі сховалися ще двоє діточок. Тепер вони стояли біля входу в басейн, зіщулившись від страху перед високою фігурою бухгалтера із 17-го поверху. Добровільний водний охоронець, немов химерну зброю, тримав великий сачок із довгим держаком.
Розлючений, Лейнг побіг до них. Але дітей із басейну не проганяли. Коли Лейнг наблизився, вони відійшли вбік. Бухгалтер стояв біля води, незграбно рухаючи сачком по спокійній поверхні. На глибокому кінці басейну три плавці, що просиділи у воді весь час вимкнення світла, вилазили на бортик. В одному з них Лейнг одразу впізнав Річарда Вайлдера. Лейнг взявся за держак сачка. Супроводжуваний дитячими поглядами, він допоміг бухгалтеру дотягнутися до того, що було у воді.
Посеред басейну плавав труп афганського хорта.
2
Вечірка
наступні дні після того, як знайшли потонулого пса, атмосфера перезбудження у висотці поступово вляглася, але докторові Лейнгу цей відносний спокій здавався ще більш зловісним. Басейн на 10-му поверсі залишався порожнім, частково, на думку Лейнга, через те, що всі думали, ніби воду було забруднено мертвим афганцем. Над нечистою водою висіли майже відчутні на дотик міазми, так ніби дух утоплого звіра притягав до себе думки про помсту і відплату, що кружляли будівлею.
Через кілька днів після інциденту дорогою до медичного університету Лейнг зазирнув до вестибюля на 10-му поверсі. Замовивши корт для сквошу — вони щотижня грали з Ентоні Ройялом,— Лейнг підійшов до входу в басейн. Він пригадав паніку та біганину під час вимкнення світла. Зараз, навпаки, супермаркет був майже порожній: один-єдиний покупець вибирав щось у винному відділі. Лейнг штовхнув двері й обійшов навколо басейну. Кабінки для переодягання були закриті; завіси ховали від поглядів нутро душових кабінок. Офіційного доглядача, учителя фізкультури на пенсії, на його звичному місці (у кімнатці за трамплінами) не було. Осквернення його води, очевидно, занадто для нього.
Лейнг стояв на викладеній кахлями підлозі з боку глибокого кінця басейну, під рівним сяйвом ламп денного світла. Раз у раз від легкого здригання висотки під поривами вітру водою пробігали тривожні брижі, немов могутня істота сонно ворушиться в потаємних глибинах. Лейнг згадав, як допомагав бухгалтеру діставати з води афганського хорта, своє здивування тим, що пес виявився занадто легким. Шикарне собаче хутро просочилося хлорованою водою, і пес лежав на кольорових кахлях, як величезний горностай. Чекаючи, поки господиня, телеактриса з 37-го поверху, спуститься і забере труп, Лейнг уважно оглянув собаку. Не було помітно ані відкритих ран, ані ознак зв'язування. Вірогідно, тварина втекла з квартири, випадково зайшла до ліфту й опинилася в торговому залі серед метушні під час вимкнення електрики, а потім упала до басейну і втонула від виснаження. Утім, таке пояснення було дурницею. Електрика зникла, проте лише на п'ятнадцять хвилин, а собака такого розміру може плавати годинами. Або просто стати на задні лапи на мілкому кінці басейну. Але якби її кинув до басейну і утримував у темряві під водою сильний плавець...
Здивований власними логічними викладками і підозрами, Лейнг іще раз обійшов довкола басейн. Щось підказувало йому, що утоплення собаки — провокація, спроба підбурити зробити крок у відповідь. Присутність близько п'яти десятків собак у висотці давно була джерелом роздратування. Господарі майже всіх собак мешкали на десяти верхніх поверхах, а майже всі з п'яти десятків дітлахів — на десяти нижніх. Усі пси разом утворили цілу династію розпещених домашніх улюбленців, господарі яких вочевидь не надто переймалися комфортом і спокоєм сусідів по будинку. Собаки голосно гавкали під час вечірніх прогулянок автостоянками та позначали проходи між машинами. Нерідко двері ліфта були забризкані сечею. Лейнг чув, як скаржилася Гелен Вайлдер: власники собак зазвичай пересідають на ліфти нижнього рівня, заохочуючи вихованців використовувати кабіну як туалет, а не користуються п'ятьма швидкісними ліфтами, що піднімаються з окремого вестибюля до верхніх поверхів.
Це суперництво між собачниками та батьками дітей у певному сенсі вже поляризувало висотку. Центральна частина квартир — приблизно між 10-м та 30-м поверхами — являла собою щось на кшталт буферної держави. На деякий час після смерті афганського хорта у висотці запанував спокій, начебто мешканці усвідомили, що відбувається в будинку.
Лейнг зрозумів це, повернувшись увечері з інституту. О шостій годині ділянки автостоянки, призначені для поверхів із 20-го по 25-й, зазвичай уже були забиті, і тому Лейнгові доводилося залишати машину на гостьовому майданчику за сотню метрів од будинку. Архітектори цілком передбачливо поділили зони стоянки таким чином: чим вище розташована квартира (і відповідно, чим довше мешканцеві їхати ліфтом), тим ближче до будинку було паркувальне місце. Мешканцям з нижніх поверхів доводилося топати досить далеко від машини і назад, за чим Лейнг спостерігав не без задоволення. Якимось чином висотка підігрівала найпідліші пориви.